Вікіпедія

Вітезслав Незвал

Версія від 14:27, 21 травня 2016, створена Olj k 19 (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Письменник | Ім'я = Вітєзслав Незвал | Оригінал імені = {{langi|cs|Vítězslav Nezval}} | Фот...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Вітєзслав Незвал
Vítězslav Nezval
Бюст Вітєзслава Незвала в Далешіце скульптора Яна Сімота
Народився26 травня 1900(1900-05-26)
Біскупки, Моравія, Австро-Угорщина (зараз Чехія)
Помер6 квітня 1958(1958-04-06) (57 років)
Прага, Чехословаччина (зараз Чехія)
·серцева недостатність
ПохованняВишеградський цвинтар
Країна Чехословаччина[1]
Національністьчех
Діяльністьпоет, прозаїк, драматург і перекладач
Сфера роботилітература[2][2][2], театр[2][2][2], переклад[2][2][2] і публіцистика[2][2][2]
Мова творівчеська
Magnum opusValerie and Her Week of Wondersd
ЧленствоЧеська академія наук і мистецтв[3]
ПартіяКомуністична партія Чехословаччини
БатькоBohumil Nezvald
Автограф
Нагороди
CMNS: Вітезслав Незвал у Вікісховищі

Вітєзслав Незвал (чеськ. Vítězslav Nezval; *26 травня 1900 — †6 квітня 1958) — чеський поет, прозаїк і перекладач, співзасновник поетизму, основний представник чеського сюрреалізму.

Біографія

Народився В. Незвал 26 травня 1900 року у селі Біскупки на Моравії в родині сільского вчителя. У 1903 році родина переїхала до села Шеміковіце, про яке поет часто згадував у своїх працях (напр. “З мого життя”).

У 1911 році він вступає до гімназії у місті Тршебічі, навчання у якій завершує в 1919 році. Під час Першої світової війни потрапив до лав австро-угорської армії, але через хворобу вже за рік отримав звільнення.

Після війни В. Незвал вступає до Брненського університету на юридичний факультет. Провчившись семестр у місті Брно, переводится на філософський факультет Карлового університету у Празі.

У 1922 році вступає до угрупування “Дев’єтсил”, прихильниками якого розроблялася програма пролетарського мистецтва.

У 1923 році В. Незвал разом з К. Тейге “винайшли” поетизм, який в історію літератури увійшов як найвпливовіша чеська авангардистська течія.

У 1924 році В. Незвал вступає до лав комуністичної партії Чехословаччини. У 1924-1925 роках працює секретарем редакціїї наукового словника Томаша Гарика Масарика.

В сезоні 1928-1929 років працює драматургом Звільненого театру, де знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Франтішкою Ржеповою.

В. Незвал часто подорожував, бував у Франції, Монако, Італії та СРСР. Найважливішою була його перша подорож до Франції 1933 року, під час якої письменник познайомився з А. Бретоном та іншими французськими сюрреалістами. Вже у березні 1934 року В. Незвал заснував угрупування чеських сюрреалістів у Празі і уклав маніфест “Сюрреалізм в ЧСР”.

У 1938 році з політичних міркувань В. Незвал відійшов від сюрреалізму. Також у тому ж році було розпущено і саме угрупування. Роки окупації Чехословаччини під час Другої світової війни поет провів у Празі, не скориставшись наданою йому можливістю емігрувати. Піся війни В. Незал починє активно співпрацювати з комуністичною партією ЧСР. Його творчість цього періоду визначалася стилем будівничої поезії і була намаганням автора знайти самого себе у соціалістичному реалізмі.

У 1948 році В. Незвал одружився з Франтішкою Ржеповою, з якою прожив до самої смерті.

У 1953 році поета нагородили Золотою медаллю Всесвітньої Ради Миру за поему “Пісня світу”. У 1956 році на ІІ з’їзді Спілки чехословацьких письменників він виступив з доповіддю “Про деякі проблеми сучасної поезії”, в якій обгрунтував місце чеської літератури у світовому літературному процесі.

Помер В. Незвал 6 квітня 1958 року від серцевої недостатності, яка була спричинена запаленням легень.

Похований у Празі на Вишеградському кладовищі.

Творчість

Рання творчість

  • “Весна” (Jaro)
  • “Меланхолійні вампіри” (Melancholičtí upíři)
  • “Міст” (Most, 1922) – написана під впливом пролетарської поезії. Своє відображення у збірці знаходить період шкільного навчання письменника. Тут він згадує і про свій дім.
  • “Вечірні” (Večerní)
  • “Пси та інші історії” (Psi a jiné povídky)

Поетизм

  • “Пантоміма” (Pantomima, 1924) - перша поетистична збірка письменника.
    • “Абетка” (Abeceda)
    • “Дивовижний чарівник” (Podivuhodný kouzelník, 1922)
    • “Папуга на мотоциклі” (Papoušek na motocyklu) – програмна стаття поетизму.
  • “Вірші на листівці” (Básně na pohlednice, 1926)
  • “Написи на могилах” (Nápisy na hroby, 1926) - невелика поетистична проза.
  • “Пригоди ночі та віяла” (Dobrodružství noci a vějíře, 1927)
  • “Гра в кості” (Hra v kostky, 1928)
  • “Вірші ночі” (Básně noci, 1930)
  • “Дивовижний чарівник” (Podivuhodný kouzelník) – цей вірш став символом поетизму. Чарівник приходить в цей світ для того, щоб навчити людей радіти життю.
    • “Акробат” (Akrobat, 1927) – переламний вірш у творчості В.Незвала, написаний під впливом поеми Г. Аполлінера “Зона”. Перша і третя частини створюють рамку поеми – монотематичну, написану в минулому часі, з оповіддю від третьої особи. Друга частина має зовсім іншу побудову. Тут ліричний герой представляє читачу образи зі свого життя, вживаючи теперішній час. Окремі образи поєднуються між собою асоціативно, характерними є політематичність та елементи автобіографії. Вірш сповнений вільних асоціацій, тут вживається метод автоматичного письма, відсутні знаки пунктуації. Сам вірш є непрямою полемікою з традицією європейської поезії.
    • “Едісон” (Edison) – у цьому творі поет замислюється над тим, що залишається від людини після її смерті, і приходить до висновку, що це її творіння. Образ Едісона у поемі уособлює собою позитивні риси, які надають життю необхідні імпульси. Цьому світу протистоїть світ гравців, які є носіями негативних якостей, що призводять до порожнечі життя.
  • “Сніданок у траві” (Snídaně v trávě, 1931)
  • “Ян у смутку” (Jan ve smutku, 1931)
  • “Скляний плащ” (Skleněný havelok, 1932) - у збірці починають з’являтися перші ознаки сюрреалізму.
  • “Зворотній квиток” (Zpáteční lístek, 1933)
  • “До побачення і хустинка” (Sbohem a šáteček, 1934) - ліричний щоденник подорожей Італією та Францією, який містить ознаки сюрреалізму.

Сюрреалізм

  • “Жінка у множині” (Žena v množném čísle, 1936)
  • “Прага з пальцями дощу” (Praha s prsty deště, 1936)
  • “Абсолютний могильник” (Absolutní hrobař, 1937)

В цей період також були анонімно видані збірки, в яких не було жодних ознак сюрреалізму та які стоять окремо від усієї творчості В. Незвала:

  • “52 гіркі балади вічного студента Роберта Давіда” (52 hořkých balad věčného studenta Roberta Davida, 1936) – у цих баладах автор звертається безпосередньо до читача, а в кінці кожної з них міститься так зване послання. У цій збірці він звертається до актуальних проблем сучасного йому суспільства. Всі балади мають сильне соціальне наповнення і виражають вірю поета у світову революцію.
  • “100 сонетів рятівниці вічного студента Роберта Давіда” (100 sonetů zachránkyni věčného studenta Roberta Davida, 1937)
  • “70 віршів з підземного світу на прощання з тінню вічного студента Роберта Давіда” (70 básní z podsvětí na rozloučenou se stínem věčného studenta Roberta Davida, 1938)

У 1938 році В. Незвал відходить від сюрреалізму і виводить свою поезію за межі особистих цінностей:

  • “Мати Надія” (Matka Naděje, 1938) - написана під впливом тяжкої хвороби його матері.
  • “П’ять хвилин за містом” (Pět minut za městem, 1939) - була реакцією на загрозу Чехословаччині з боку фашистської Німеччини.

Соціалістичний реалізм

  • “Історичний образ” (Historický obraz, 1945)
  • “Великий орлой” (Velký orloj, 1949) - боротьба проти буржуазного мислення.
  • “Сталін” (Stalin, 1949)
  • “Пісня миру” (Zpěv míru, 1950)
  • “З батьківщини” (Z domoviny, 1951)
  • “Крила” (Křídla, 1952)
  • “Волошки і міста” (Chrpy a města, 1955)
  • “Незавершена” (Nedokončená, 1960)

Проза

Переважна більшість його прозових творів була видана в період з 1929 до 1934 року. Твори зосереджені на сфері підсвідомого.

  • “Хроніка з кінця тисячоліття” (Kronika z konce tisíciletí)
  • “Одержимість” (Posedlost)
  • “Вона хотіла пограбувати лорда Бламінгтона” (Chtěla okrást lorda Blamingtona)
  • Dolce farniente
  • “Пан Марат” (Pan Marat)
  • “Монако” (Monako) – повість
  • “Карнавал” (Karneval) – повість
  • “Валерія і тиждень див” (Valérie a týden divů, 1932) – “чорний” роман, за яким був відзнятий фільм у 1970 році.
  • “Аночка ельф і Солом’яний Губерт” (Anička skřítek a Slaměný Hubert) – для дітей
  • “Речі, квіти, тваринки і люди для дітей” (Věci, květiny, zvířátka a lidé pro děti)
  • “З мого життя” (Z mého života) - автобіографія, про поетизм.

У 1935-1938 роках вийшли книжки, написані у формі своєрідного путівника:

  • “Небачена Москва” (Neviditelná Moskva, 1935)
  • “Вулиця Жі-ле-Кюр” (Ulice Git-le-Coeur, 1936)
  • “Празький перехожий” (Pražský chodec, 1938)

Драматургія

  • “Коханці з кіоску” (Milenci z kiosku, 1932)
  • Manon Lescaut (1940) – одна з найкращих праць В. Незвала. Loretka (1941)
  • “Сьогодні ще заходить сонце над Атлантидою” (Dnes ještě zapadá slunce nad Atlantidou, 1956) – про небезпеку ядерної війни.
  • “Три мушкетери” (Tři mušketýři) за А. Дюма.
  • “Новий Фігаро” (Nový Figaro)
  • “Захована на сходах” (Schovávaná na schodech)

Інше

Також В. Незвал видав енциклопедію сучасних поетичних напрямів та декілька літературознавчих студій, присвячених Їржі Волкеру, Карелу та Йозефу Чапекам, Ярославу Врхліцькому, Петру Безручу та ін.

Переклав декілька праць Андре Бретона:

  • “Що таке сюрреалізм” (Co je surrealismus)
  • “Надя” (Nadja)

Переклади українською

Українською мовою окремі твори В. Незвала перекладали А. Павлюк, П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, Г. Кочур, Є. Дроб’язко, В. Житник, П. Перебийніс та інші.

Прага з пальцями дощу (переклад Володимира Житника)

Ні, це не в чомусь,
Що можна викласти у красі чи у стилі,
Це не Порохова башта, і не Староміська площа,
і не Карлів міст,
I не стара, й не нова Прага,
Це не в чомусь, що можна знищити,
це не в чомусь, що можна відбудувати,
Це не в твоїх легендах, це не в красі твоїй, Праго,
Те, що одна ти на світі, та й будеш такою,
якби тебе і зруйнували.
Поезія твоя до того складна, і я так її старанно вгадую,
Як угадуєм тільки думки обожнюваних жінок,
Не можна тебе описати, не можна тебе змалювати,
не можна поставити перед тобою дзеркало.
Якби я тебе не спізнав, то й сама б ти себе не спізнала.
Ні, це не в чомусь,
Не в чомусь, що можна сказати добірною мовою,
що можна написати у путівнику,
Воно - в усьому твоєму єстві, у його таємничій системі:
У тім, як сидить на чолі твоїм птах,
У тім, як дитина гукає до мами,
коли йдуть повз барочні скульптури,
У тім, як їде велосипедист, наспівуючи баладу,
У тім, як пахнуть трамваї,
коли дзвонять лоретанські дзвоники,
У тім, як росте елегантність незграбна
на тлі твоїх складів і храмів,
У тім, як смакує сосиска в підвалах часів
Тридцятилітньої війни,
У тім, як луна чеська мова посеред безлюдної площі,
У тім, як збиваєм ціну тобі, вибираючи грампластинки,
У тім, як стаєш ти мертвою на листівках у листоноші,
У тім, як знімається мірка із огрядних жінок
що у них - імена твоїх вулиць,
У тім, як виблискує шибка, коли сонце заходить
за Петришн
Я один із тих чоловіків і жінок,
яких я люблю і якими я гребую,
Може, трішечки кращий за них,
бо нічого не хочу й говорю як коли відверто,
I тому, що в мене невгамовна пристрасть,
і таку ж я шукаю в тобі,
Донька нинішнього полудня і далеких-далеких століть.
Я не хочу нічого, тільки бути твоїм язиком,
Я - твій стиснутий акордеон, я - твій язик,
Язик твоїх дзвонів, а також твого дощу,
Язик твоїх грон виноградних,
а також твоїх нічліжок,
Язик твоїх кволих черниць, а також твоїх шоферів,
Язик твоєї пихи, а також твоєї меланхолії,
Язик твоїх змагань із плавання,
а також твоїх середніх шкіл,
Язик твоїх офіціантів, а також твого грипу,
Язик твоїх троянд, а також буженини твоєї,
Язик твоїх плетених крісел, а також твоїх весіль,
Язик твоєї трави, а також твоїх курантів,
Язик твоїх телефонів-автоматів,
а також твоїх вчительок музики,
Язик твоїх вихідних, а також твоїх гребель,
Язик твого пожежницького ріжка, а також твоїх легенд,
Я лише твій язик, що ожив.
Яке там прощання,
Коли хочу постійно тебе наслухати і навіть у сні.
О, якби ти з'явилась така, як, стократ тебе знаю,
і така, яку досі не знав,
О, якби ти з'явилась такою, як тебе я хотів би знати!
В заповітах поколінню наступному залишаю свій
досвід малий і глибоке зітхання
Над безкінечною піснею, яка будить мене й присипляє:
Пригадайте мене,
Що я жив, що ходив я Прагою,
Що учив я любити її інакше, ніж досі любили,
Що учив я любити її як подругу і як чужинку,
Що учив я любити її вільним серцем вільного чоловіка
вільних мрій і прагнень,
Що учив я любити її як живу, у якої - майбутнє,
Як її рідний син і як чужинець.

Плач і смійся, розгойдуй усі свої дзвони,
Як прагнув я розгойдати всі дзвони моєї пам'яті!
Адже час летить, я б хотів ще багато,
багато про таке сказати,
Час летить, а я так іще мало про тебе сказав,
Час летить і засвічує зорі прадавні над Прагою.

Література

  • HEDBÁVNÝ, Zdeněk: Divadlo Větrník. Praha : Panorama, 1988, str. 46, 81, 167
  • SEIFERT, Jaroslav. Všecky krásy světa. Praha: Československý spisovatel, 1982, str. 121,201, 215, 221, 237, 246–7, 278–9, 281–2, 292–6, 304–5, 307, 315, 317, 320, 341–3, 349, 377, 405, 422, 472, 520, 536, 538, 552, 595–600, 606
  1. ↑ http://www.worldatlas.com/webimage/countrys/europe/czechrepublic/czfamous4.htm
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н Czech National Authority Database
  3. ↑ Vědecká knihovna v Olomouci REGO
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вітезслав_Незвал&oldid=18168475