Лінійні крейсери типу «Лайон»

Лінійні крейсери типу «Лайон» - тип лінійних крейсерів Королівського військово-морського флоту Великої Британії часів Першої світової війни. Усього побудовано два кораблі: «Лайон» ( Lion ) та «Принсесс Ройял» ( Princess Royal ). Третій корабель «Куїн Мері» був побудований по дещо зміненому проекту і тому виділяється в окремий тип. Кораблі класу «Лайон» належали до британських лінійних крейсерів другого покоління. У порівнянні зі своїми попередниками, лінійними крейсерами типу «Індефатігебл», мали більш потужне озброєння і кращу захищеність. Брали активну участь у більшості великих операцій Королівського флоту під час Першої світової війни. В 1920 у обидва лінійних крейсера були виведені в резерв і в 1924 у, згідно з умовами Вашингтонського морського договору, були списані та продані на металобрухт.

Лінійний крейсер Lion

Історія створення

Восени 1908 року британське Адміралтейство було стурбоване через донесення із оборонного заводу в Ковентрі та з інших джерел, які повідомляли, що Німеччина готується скористатися скороченням британських кораблебудівних програм і зрівнятися з британським флотом за кількістю дредноутів. З отриманих даних зробили висновок, що до 1912 року обидві країни матимуть по 21-у лінкору і лінійному крейсеру.

Джон Фішер передав службову записку Першому Лорду, у якій виклав своє бачення ситуації:

«Ми згодні з заявою Першого Лорда, що існує можливість, того що Німеччина до 1912 року завершить будівництво 21 дредноута, і ми маємо у своєму розпорядженні незаперечні фактами, що до цієї дати у неї буде 17 таких кораблів. Беручи до уваги, що протягом майбутнього року ми закладемо шість дредноутів, у результаті ми будемо мати тільки 18 ... Хотілося б задати питання, чому попередження про це не було зроблено раніше, а інформація про очікуване закладення і завершення будівництва німецьких кораблів програми 1909-10 рр., а також докази постійного прискорення будівництва в наступні роки були досі невідомі».

— Паркс. Лінкори Британської імперії. Том 6. — С. 97.

Заяви Адміралтейства були уважно розглянуті, і за наполяганням Е.Грея прем'єр-міністр призначив повторне засідання Кабінету міністрів. З певними застереженнями, щоб заспокоїти критиків Адміралтейства, була затверджена нова кораблебудівна програма, яку можна назвати: «Нам потрібно вісім кораблів, і ми не будемо чекати».

Зазвичай проект нових броненосних крейсерів втілював у собі «крейсерську версію броненосців», а лінійні крейсери були крейсерською версією дредноутів. Проект лінійних крейсерів третьої серії (типу «Лайон») був «крейсерську версію» «Оріона», хоча ще на початку 1909 року планували закласти кораблі, що являли собою глибоко модернізований варіант крейсера типу «Індефатігебл». Адмірал Фішер залишив пост Першого морського лорда в 1910 році, але, перш ніж піти, він зробив один важливий крок. За його наполяганням після декількох серій дредноутів, озброєних 305-мм гарматами, заклали перший супердредноут «Оріон», що мав бути озброєний десятьма гарматами калібру 343 мм. Для нових лінійних кораблів потрібні були їх крейсерські варіанти — лінійні крейсери з новим калібром гармат і ними стали «Лайон» та «Прінсес Роял». «Квін Мері» стала «крейсерській версією» лінкора «Кінг Джордж V».

Вісім кораблів програми 1909 року належали до трьох типів, з яких «Колоссус» і «Геркулес» практично повторювали «Нептун»; чотири кораблі типу «Оріон» відносились до нового типу, а «Лайон» і «Принцес Роял» були варіантами «Оріона». Громадська думка змусила Адміралтейство розробляти нові кораблі більшого розміру та потужності, щоб досягти кількісної та якісного переваги над новітніми німецькими дредноутами, що знаходяться на стадії проектування.

Німецькі крейсери «Мольтке» і «Гёбен» були збільшеними версіями кораблів типу «Фон дер Танн» з піднесеними кормовими баштами і бортовим залпом з десяти 280-мм і шести 150-мм гармат, і мали 270-мм броньовий пояс і 230-мм броню на баштах.

Однак ці деталі ще не були відомі британцям у 1909 році. Крейсеру «Мольтке» приписували десять або дванадцять 11-дюймових гармат, розташованих, як на «Дредноуті», і броню у 178 мм. Загалом було прийнято вважати, що він має приблизно такі ж швидкість і захист, як британські крейсери, і більшу кількість, але менший калібр головних гармат.

«Лайон» був спроектований як відповідь німцям. Збільшення швидкості, бронювання і калібру гармат призвело до збільшення водотоннажності на 40% у порівнянні з «Індефатігеблами» і зробило їх найбільшими військовими кораблями у світі. Зовні «Лайони» були схожі на перші супердредноути серії 1910 типу «Оріон» (з головним калібром 13,5 дюймів). Вони були першими лінійними крейсерами, обладнаними новітніми 13,5-дюймовими гарматами (343 мм) компанії Віккерс. У конструкції цих лінійних крейсерів інженери виправили деякі недостатки попередньої серії. Насамперед гарматні башти були розташовані не ешалоном, через що вони могли стріляти через палубу і мали обмежений сектор обстрілу. Та і великі розмірами і вага нових гармат робили недоцільним розміщення башт по борту. Тому всі чотири башти «Лайона» встановлювалися в діаметральної площині, при цьому вежа Q встановлювалася біля міделя. Головний інженер, який проектував корабель — сер Філіп Уоттс — припускав можливість установки п'ятої башти, яка б стріляла поверх кормової. Для цього корабель слід було б подовжити на три шпангоути (приблизно на 4 метри) і коштувало б це не дуже дорого - приблизно £175 тисяч, але додало би кораблю 25% вогневої потужності. Утім це рішення так і не було реалізоване, через сумніви щодо можливості його здійснення.

Джерела

• Burr L British battlecruisers. 1914-1918. — Oxford: Osprey Publishing Ltd, 2006. — (New Vanguard). — ISBN 1-84603-008-0.
• Burt R. A. British Battleships of World War One. — Annapolis, MD: Naval Institute Press, 1986. — ISBN 0-87021-863-8.
• Roberts, John. Battlecruisers. — London: Chatham Publishing, 1997. — 128 p. — ISBN 1-86176-006-X.
• Мужеников В. Б. Линейные крейсера Германии. — СПб., 1998. — 152 с. — (Боевые корабли мира).
• Мужеников В. Б. Линейные крейсера Англии (часть II). — СПб., 2000. — 64 с. — (Боевые корабли мира).
• Тарас А.Е. Энциклопедия броненосцев и линкоров. — Москва: Харвест, АСТ, 2002. — ISBN 985-13-1009-3.