Міждержавність
Міждержавність, або Інтерговерменталізм (англ. Intergovernmentalism) — це політичний науковий термін, стосується теорії регіональної інтеграції, запропонованої Стенлі Гоффманом. Згідно з його трактуванням головними факторами інтеграції вважається діяльність держав та національних урядів[1].
Визначення
Поняття «інтерговерменталізм» стосується насамперед національних урядів, які вважаються головними акторами інтеграційного процесу. Першим із дослідників, хто використав теоретичний міжурядовий підхід, став Стенлі Гоффман. Він стверджував, що інтеграція в політичних сферах може мати місце лише тоді, коли вигоди від неї для держави перевищують сумарні витрати. За класичного міжурядового підходу наголошується на ролі державних керівників у процесах інтеграції, але він ґрунтується на тому, що керівники мотивовані переважно інтересами своїх країн. Поки стратегічні або тактичні інтереси різних країн зводяться до «спільного знаменника», інтеграція є можливою. Межі інтеграції досить обмежені й, що є найважливішим, нестабільні[2]. У працях, написаних і опублікованих у 1964, 1966, 1968 роках, Гоффман мав на меті показати, що національні держави, як і раніше, відіграють ключову роль в інтеграції за плюралістичного характеру чинників інтеграції.
Стенлі Гоффман увів поняття «низької» (економіка) і «високої» (безпека) політик для того, щоб пояснити, чому в певній сфері вдалися співробітництво й інтеграція, а в іншій ні. Він стверджував, що лише у сфері економіки за умов цілковитого збігу інтересів акторів можлива інтеграція, а в політичній інтеграції пріоритет ідеологічних і прагматичних інтересів політичних еліт визначає поступ інтеграційного процесу. Зокрема, у сфері «низької політики» держави готові до інтеграції та співпраці, тоді як у сфері «високої політики» обмеження суверенітету є справою вельми проблематичною[2].
Міжурядовий підхід був удосконалений і розширений Ендрю Моравчиком, який сформував та розвинув положення ліберального міждержавного підходу. В основі його концепції лежать три твердження:
- головними акторами в політиці є раціональні, самостійні індивіди, що взаємодіють один з одним на основі принципів власних інтересів;
- влада є «підвидом» акторів, що наділені інтересами, що є стримуючими факторами стосовно інтересів інших держав;
- поведінка держави на міжнародній арені характеризує природу державних інтересів.
Національні інтереси держав, які формуються під впливом різноманітних соціальних груп, політичних партій, органів влади.
Примітки
- ↑ Teodor Lucian Moga (2009). The Contribution of the Neofunctionalist and Intergovernmentalist Theories to the Evolution of the European Integration Process (PDF). Journal of Alternative Perspectives in the Social Sciences. Процитовано 21 May 2012.
- ↑ а б Романюк Н. (2008). Класичний міжурядовий підхід: основні положення та історичний контекст (PDF). Вісник Львів. ун-ту. Сер. «Міжнародні відносини». Вип. 25. – С. 87–96.