ІС-2: відмінності між версіями

|розробник = Н. Ф. ШашмуринШашмурін, Н. В. Цейц

|роки виробництва = [[1943]]-–[[1945]]

|роки експлуатації = [[1944]]-–[[1995]]

|основні країни-оператори = СРСР/РФ

|тип, марка двигуна = V-подінийподібний 4-тактний 12-циліндровий дизель В-2ИС

'''ІС-2''' — радянський [[важкий танк]] періоду [[Велика вітчизнянаРадянсько-німецька війна|Великої Вітчизняноїрадянсько-німецької війни]]. Абревіатура ИСІС ({{lang-ru|ИС}}) означає «[[Йосип Сталін]]» — офіційна назва серійних радянських важких танків випуску [[1943]]-–[[1953]] рр.років. Індекс 2 відповідаєозначає другійдругу серійнійсерійну моделімодель танка цього сімейства. У роки Великої Вітчизняноїрадянсько-німецької війни разом з позначенням ІС-2 на рівних використовувалосявикористовувалась назвуназва ІС-122, в цьому випадку індекс 122 означає калібр основного озброєння машини. ІС-2 був найпотужнішим і найбільш важкоброньованим з радянських серійних танків періоду війни, і одним з найсильніших [[танк]]ів на той час у [[світ]]і. Танки цього типу відіграли великузначну роль в боях [[1944]]-–[[1945]] років, особливо відзначившись при штурмі[[штурм]]і міст. Після завершення війни ІС-2 були модернізовані і перебували на озброєнні Радянської та Російської армій до [[1995]] року. Також танки ІС-2 поставлялися в ряддеякі країнкраїни і брали участь в деякихкількох післявоєнних збройних конфліктах.

Перший варіант важкого танка ІС-2 («[[Йосип Сталін]]») з 85-мм гарматою Д-5Т (об'єкт 237) був розроблений уліткувлітку [[1943]] року на [[Челябінськ]]омому [[Кіров]]ськомському заводі під керівництвом провідного конструктора Н. Ф. ШашмуринаШашмуріна. [[7 серпня]] постановою [[ГКОДержавний комітет оборони|ДКО]] [[танк]] прийняли на озброєння. Серійне виробництво ИСІС-1 (або ИСІС-85) почалося наприкінці жовтня.

При масі в 44 т, що незначновідносно перевершувалатрохи масубільше ніж маса танка КВ-11с з(42,5 т), нова бойова машина мала товстішу броню. Вежа, лобова деталь і під баштовапідбаштова частина корпуса виконувалися литимивідливались. Установка малогабаритних планетарних механізмів повороту (ПМП) конструкції А. І. Благонравова дозволила зменшити ширину корпуса ИСІС-1 на 18смпо18 см порівняннюпорівняно ізз КВ-1с.

Майже одночасно з ИСІС-1 почалося виробництво могутнішої збройної моделі — ІС-2 (об'єкт 240). Тільки щоЩойно створена 122-мм танкова гармата Д-25Т (, щояка спочатку мала поршневий затвор) з початковою швидкістю снаряда 781 м/с дозволяламогла вражати всі основні типи німецьких танків на всіх дистанціях бою. У дослідному порядку на танку ІС установлювалися 85-мм гармата великої потужності з початковою швидкістю снаряда 1050 м/с і 100-мм гармата З-34.

На початку [[1944]]-го року виробництво [[танк]]а ІС-1 припинили (випущено 107 машин). Із цього моменту у виробництві був тільки ІС-2. Незабаром на ньому змінили прицільні пристосування (зокрема був вилученийвилучили перископічний [[приціл]] ПТК-5) і розширили броньову маску гармати. Із середини [[1944]]-го ІС-2 почали випускатисявипускати з похилою лобовою частиною корпуса без оглядового люка механіка-водія (так званої «пробки»), але із щілиною, закритою склоблоком. Крім того, був уведенийдоданий крупнокаліберний зенітний [[кулемет ДШК]], який, втім, установлювався не на всіх танках. У такому вигляді ІС-2 взяв участь у завершальних боях [[Друга світова війна|другої світової війни]]. Після випуску 3483 танків у середині [[1945]]-го року виробництво його припинили.

Танки ІС-2 надходили на озброєння окремих важких танкових полків, яким уже при формуванні присвоювалося найменування «гвардійський». На початку [[1945]]-го року було сформовано кілька окремих гвардійських важких танкових бригад, що включали по три важкі танкові полки кожна.

Без перебільшення можна стверджувати, що важкийВажкий танк ІС-2 веде свій родовідпоходить від танків КВ-1 і КВ-13 (перший танк досить добре відомийвідомого); проі другийКВ-13, допро цьогоякий часудосі можна було почерпнутидізнатися відомостілише з кількох, часом суперечливісуперечливих, лише з двох-трьох видань, присвячених історії СКБ-2 Кіровського заводу. Тому необхідно розповісти про цю бойовій машині детальніше<ref name="Ех">http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/IS2/is2_1.php за даними сайту</ref>.

'''КВ-13''' (об'єкт 233) став першою великою самостійною роботою Дослідного танкового заводу, створеного в березні [[1942]]-го року в Челябінську на базі СКБ-2. Провідним конструктором проекту був призначенийпризначили Н. В. ЦейцЦейца, тільки щощойно звільненийзвільненого з ув'язнення. В конструкторську групу входили також К. І. Кузьмін (корпус), Н. М. СіневСінєв (вежа), С. В. МіцкевічМіцкевич (ходова частина) і Г. Н. Москвін (загальна компоновка). КВ-13 створювався в рамкахмежах ідеї універсального танка, що відповідав за масою середньоговідповідав середньому, а поза захистузахистом — важкоговажкому. Особливістю проекту було широкезначне застосуваннявикористання броньового лиття. Литими були виконаніВідливались не тільки вежа, а й основні елементи корпусу — носова частина, подбашеннойпідбаштова коробка, блок корми корпусу. Це дозволило зменшити внутрішні невикористовувані обсяги, диференціювати бронезащитубронезахист і в підсумку скоротитизменшити потребу вкількість бронелистибронелистів. Остання обставина була вельми важливимважливою, особливо у світліпісля розпорядження ДКО від [[23 лютого]] [[1942]]-го року, яким наказувалося всіляко економити броньовий прокат.

[[Файл:D25T_shells.jpg|міні|ліворуч|330пкс|Гільзи й снаряди танкової гармати Д-25Т. Зліва направо: гільза бронебійного пострілу, гільза осколково-фугасного пострілу, осколково-фугасна гарматна граната ОФ-471, гостроголовий бронебійно-трасуючий снаряд БР-471, тупоголовий бронебійний снаряд з балістичним наконечником БР-471Б. Всі снаряди показані з двох сторінбоків.]]

Спроектували і виготовили перший зразок машини в надзвичайно короткістіслі терміни, і в травні [[1942]]-го року він надійшов на заводські випробування. Маса танка становила 31,7 т. Озброєння - — 76-мм гармата ЗІС-5 і спарений кулемет ДТ. Товщина лобової броні корпусу досягала 120, а вежі - — 85  мм. Двигун В-2К максимальною потужністю 600 [[к.с.]] дозволяв розвивати швидкість до 55 [[км / чгод]]. Елементи ходової частини, включаючивключно гусіньз гусеницями, взяли у [[Т-34]], а опорні катки запозичили від КВ. НаВ КВ-13 був застосованийвстановлювався підковоподібний вдосконалений радіатор поподібний типудо установленоговстановленого раніше на легкому танку Т-50 (варіант Кіровського заводу), що дало можливість більш щільнощільніше скомпонувати моторне відділення та значно підвищити коефіцієнт використання повітря, що нагнітається вентилятором. Оригінальної конструкції девятіскоростнаяДев'ятишвидкісна коробка передач оригінальної конструкції з потрійним демультиплікатором встановлювалася співвісно з планетарними бортовими редукторами.

| align="center" style="background:#f0f0f0;"|'''Борне-пробійністьБронепробійність 122-мм снарядів*'''

| *В чисельнику вказана товщина пробиваємося броні, яка пробивається, при куті зустрічі 90 градградусів, в знаменнику - — при куті зустрічі 60 градградусів.

Випробування першого зразка КВ-13 виявили ряд недоліків -недоліки — труднощі забезпечення розгінних характеристик коробки передач, руйнування опорних катків і траків ходової частини, спадання гусениць на поворотах і т.дповоротахтощо. У розпал випробувань в [[липень|липні]] [[1942]]-го року раптово помер ''Н. В. Цейц'', і провідним конструктором по машині був призначенийпризначили ''Н. Ф.Шашмурін Шашмуріна''. За його ініціативою на КВ-13 встановили коробку передач, розроблену Ф. А.Марішкіним Маришкіним для KB-1с, і вузли ходової частини від цього танка. Однак і в такому вигляді танк випробувань не витримав, після чого інтерес замовника до нього помітнозначно зменшився. Попри це, на Дослідному танковому заводі з [[грудень|грудня]] [[1942]]-го року почалася збірка,досить втімповільна досить млява,збірка двох нових варіантів танка КВ-13.

Від першого зразка для цих машин запозичили хіба що корпус, торсійну підвіску і п'яти-катковуятикаткову ходову частину. Вежі й багато інших агрегатиагрегатів спроектували заново. Особливістю трансмісії стали двоступеневі планетарні механізми повороту, розроблені ''А. І. Благонравовим''. БулаВдосконалили вдосконалена системасистему охолодження, в гусеничнийгусеничному рушійрушії використовувалися тільки агрегати танка KB-1с, при цьому гусеничнугусеничний ланцюг полегшили за рахунок застосуваннязастосувавши непарнихнепарні безгребневихбезгребневі траківтраки.

Найбезпосередніший вплив на темпи виготовлення цих машин зробила поява осінню восени- зимоювзимку [[1942]]-[[1943]-го] років на радянсько-німецькому фронті нових німецьких важких танків "«[[Panzer VІ Тигр|Тигр]]"». Постановою ДКО №  2943сс від [[24 лютого]] [[1943]] [[Челябінськ]]ому [[Кіров]]ському заводу і заводу №  100 НКТП (так до цьоготого часу став іменуватисяназиватись ''Дослідний танковий завод'') пропонувалося виготовити і пред'явити на держвипробування два дослідні зразки танків "«Йосип Сталін" -» — ІС. ВЯк якості вихіднихбазу для них і були взятівзяли останні варіанти КВ-13. При цьому перший, озброєний 76-мм гарматою ЗІС-5, отримав позначення ІС-1 зі збереженням заводського індексу "«об'єкт 233"», а другий, зі 122-мм танкової гаубицею У-11 в башті, запозиченої у досвідченого важкого танка КВ-9 , - — ІС-2 (об'єкт 234).

| colspan="3"| '''Таблиця бронебійності для Д-25Т'''<ref>{{книга|автор=Широкорад А. Б.|заглавиезаголовок=Энциклопедия отечественной артиллерии|местомісце=Мн.|издательствовидавництво=Харвест|годрік=2000|страницсторінок=1156}}</ref>

Випробування обох машин проводилися в періодвідбулися з [[22 березня]] по [[19 квітня]] [[1943]]-го року і пройшли в ціломузагалом вдало. Комісія визнала, що в результатівнаслідок щільнішої компоновки, ніж у КВ-1с, танки ІС мають при меншій масі сильніше бронювання та більш високувищу швидкість руху при рівноцінному з ним озброєнні у ІС-1 і потужнішому у ІС-2. Однак відзначалися і серйознізначні дефекти, головним чином в моторно-трансмісійноїтрансмісійній установкиустановці і ходовоїходовій частиничастині. На м'якому грунтіґрунті танки відчували великий опір руху за рахуноквнаслідок прогину ланок гусениці в міжкатковий простір-більше, який був більшим, ніж у КВ-1с. Комісія рекомендувала передбачити на наступних зразках ІС збільшеннязбільшити числакількість опорних катків.

Паралельно з випробуваннями на ЧКЗ, на заводі №  100 та основних підприємствах-суміжниках - — УЗТМ і заводі №  200 - — повним ходом розгорнулася підготовка до серійного виробництва нових бойових машин. Але подальші події змусили внести в неї дуже серйозні корективи. На початку квітня були отриманіотримано достовірні дані про броньовий захист "«''[[Panzer VІ Тигр|Тигра]]''"», і вже 15 квітня вийшла постанова ''ДКО №  3187сс'', яка зобов'язувала Наркомат озброєння, створити потужні танкові гармати, здатні боротися з новою технікою ворога.

В кінці [[квітень|квітня]] на НІІБТПолігоні в підмосковній Кубинці розстрілурозстріляли з різних артсистем піддали єдиний трофейний "«[[Panzer VІ Тигр|Тигр]]"». В результаті зЗ'ясувалося, що найефективніший засіб боротьби з ним - — 85-мм зенітна гармата 52-К зразкузразка [[1939]] р. року, яка з дистанції до 1000  м пробивала його 100-мм броню. Постанова ''ДКО №  3289сс'' від 5 травня [[1943]] року "«Про посилення артилерійського озброєння танків і самохідних установок"» орієнтувало конструкторські бюро на балістику цієї гармати. Відповідно до цієї постанови Центральному артилерійському конструкторському бюро - — ЦАКБ (начальник - — В.  Г.  Грабін) і КБ заводу №  9 (головний конструктор ''Ф.  Ф.  Петров'') пропонувалося розробити і встановити на двох танках КВ-1с і двох досвідченихдослідних танках ІС 85 -мм гармати з балістикою зенітногозенітної знаряддягармати 52-К.

У першій половині [[червень|червня]] всі чотири гармати- — дві С-31 ЦАКБ і дві Д-5Т заводу №  9 - — були готові. С-31 розробили шляхом накладеннянакладенням 85-мм ствола на люльку 76-мм серійної танкової гармати ЗІС-5, що могло істотно полегшити її виробництво. Що стосується Д-5Т, то вона представляла собоюбула варіантваріантом гармати Д-5С, розробленої для самохідно-артилерійської установки СУ-85, і відрізнялася малою масою і невеликою довжиноювідстанню відкату.

Уже вПід ходічас ескізних напрацювань компонування танка ІС з 85-мм гарматою з'ясувалося, що при діаметрі баштового погона у світлі 1535  мм встановити таке знаряддя без різкого погіршення умов роботи екіпажу не представляється можливимнеможливо. Тому погон вирішили розширити до 1800мм1800 мм за рахунок збільшення обсягу бойового відділення і, відповідно, довжини танка на 420  мм. Оскільки довжина корпусу між другим і третім опорними катками істотно зросла, в ходову частину танка довелося додати шостий опорний каток (на кожен борт). Під збільшений діаметр погона на заводі №  200 відлили нову башту. Всі ці зміни привели до зростання маси танка до 44 т, зниження питомої потужності і погіршення динамічних характеристик. Такою була плата за потужніше озброєння. Танк з 85-мм гарматою одержав позначення об'єкт 237. Два досвідчених Іса, №  1-с гарматою С-31 і №  2 - — з Д-5Т, були готові на початку липня [[1943]] року.

Одночасно з роботою над об'єктом 237 на ЧКЗ виготовили і два ескізних проекту установки 85-мм гармати на танк KB-1с. Перший варіант - — об'єкт 238 - — представляв собою серійний КВ-1с з гарматою С-31 в штатної вежі, другий - — об'єкт 239 - — отримав вежу від об'єкта 237 з гарматою Д-5Т.

31 липня в Кубинку на НІІБТПолігон для проходження держвипробувань прибутку танки КВ-85 і ІС-85. Техніку супроводжували 28 фахівців на чолі з головним інженером заводу №  100 Н. М. Сіневим. Випробування почалися 2 серпня і проводилися комісією під головуванням начальника Технічного управління ГБТУ Червоної Армії генерал-майора С. А. Афоніна. Артилерійські випробування проходили на Гороховецькому артилерійському полігоні. За їх результатами комісія рекомендувала обидва зразки до прийняття на озброєння. Потім танки розмістили на станції Черкізово в цехах евакуйованого заводу №  37. 8 серпня колона досвідчених бойових машин пройшла по вулицях Москви в Кремль, де вони були оглянуті Сталіним, Молотовим, Ворошиловим, Берія, Федоренко, Малишевим та ін Цікаво відзначити, що перед показом з машин видалили всіх членів екіпажу (за винятком механіків-водіїв) , замінивши їх співробітниками НКВС.

'''[[4 вересня]] [[1943]]''' постановою ДКО №  4043сс важкий танк ІС-85 взяли на озброєння Червоної Армії. Цією ж постановою Дослідний завод №  100 зобов'язували спроектувати, виготовити і випробувати спільно з Техуправлеінням ГБТУ до 15 жовтня 1943 року танк ІС, озброєний гарматою калібру 122  мм, а до 1 листопада - — на його базі артсамоход ІС-152.

Зі сказаного випливає, що всупереч широко поширеній в літературі версії танк ІС-2 зі 122-мм гарматою і артсамоход ІСУ-152 в ході вищезгаданого показу Сталіну не демонструвалися. За ІС-2, мабуть, автори брали ІС №  2 (тобто озброєний гарматою Д-5Т) і САУ СУ-152 (КВ-14), але з удосконаленою системою вентиляції бойового відділення.

Варто зазначити, що держкомісія розробила ряд пропозицій щодо вдосконалення конструкції танка ІС, частина з яких - — під явним впливом зарубіжного досвіду. До останніх належать пропозиції спроектувати і випробувати гідравлічний механізм повороту башти і турельної зенітно-кулеметну установку на люку командирської башточки, розробити установку в башті казно-зарядного 50мм50 мм міномета для самозахисту і запуску сигнальних ракет. Пропонувалося також спроектувати люльку, придатну для установки 85 -, 100 -, 122 - — і 152-мм гармат.

Першим ідею озброєння ІСа знаряддям більшого калібру, ніж 85  мм, висловив директор і головний конструктор заводу №  100 Ж.  Я.  Котін. На початку серпня 1943 року, вивчаючи підсумки Курської битви, він звернув увагу на те, що з усіх артсистем найбільш успішно боролася з "«тиграми"» 122-мм корпусна гармата зраз.1931/37 р. (А-19). До такого ж висновку прийшли і конструктори заводу №  9, де був розроблений і виготовлений дослідний зразок важкого протитанкового знаряддя Д-2 шляхом накладення ствола з балістикою гармати А-19 на лафет 122-мм гаубиці дивізійної М-30. Використовувати це потужне знаряддя передбачалося в першу чергу для боротьби з важкими танками противника. Але якщо стовбур такої гармати був вмонтований в люльку і лафет М-30 і знаряддя Д-2 успішно пройшло випробування, реальна стала ідея установки ствола А-19 у важкий танк із застосуванням круглої люльки, противідкатні пристроїв і підйомного механізму від дослідної танкової 122 - — мм гаубиці У-11, як це було зроблено при створенні 85-мм гармат Д-5Т і Д-5С. Правда, це було можливо тільки за умови введення в конструкцію знаряддя ''дульного гальма''

Перший зразок гармати "«А-19 танкова"» виготовили 12 листопада - — в люльку Д-5Т встановили ствол гармати Д-2, знятий з лафета М-30, з додатковим обточуванням його направляючої частини до діаметра люльки; з гармати Д-2 запозичили і ''Т -подібне дульне гальмо.''

Державні випробування танка ІС-122 ([[об'єкт 240]]) пройшли дуже швидко і, загалом, успішно. Після чого його перекинули на один з підмосковних полігонів, на якому з 122-мм гармати з дистанції 1500  м у присутності К. Е. Ворошилова був зроблений постріл по порожньому вже розстріляному трофейного німецькому танку "«Пантера"». Снаряд, пробивши бортову броню розгорнутої вправо вежі, вдарив в протилежний лист, відірвав його зі зварювання і відкинув на кілька метрів. В ході випробування у гармати А-19, розірвало Т-подібне дулове гальмо, при цьому Ворошилов ледь не загинув. Після цього дулове гальмо замінили на інше - — двокамерне, німецького типу.

Перші серійні танки ІС-85 були виготовлені в [[жовтень|жовтні]] [[1943]] року, а ІС-122 - — в грудні. Паралельно зі складанням ІСів в цехах ЧКЗ аж до кінця року тривав випуск танків КВ-85. У [[січень|січні]] [[1944]] року цехи ЧКЗ покинули останні 40 ИС-85, після чого з його воріт у все зростаючих кількостях виходили тільки ІС-122, оснащені вже новим 122-мм знаряддям Д-25Т з клиновим напівавтоматичним затвором, за рахунок якого вдалося трохи підвищити скорострільність (з 1 - — 1,5 до 1,5-2 постр / хв). З [[березень|березня]] [[1944]] року дуловий гальмо німецького типу замінили ефективнішим - — конструкції ЦАКБ. З цього ж часу танки ІС-85 були перейменовані в [[ІС-1]], а ІС-122-в [[ІС-2]].

Однак питання озброєння танка ІС-2 не було закрито повністю. Військових не влаштовували ні низька скорострільність, ні малий боєкомплект - — ''28 пострілів'' роздільного заряджання - — нового важкого танка. Для порівняння: боєкомплект ІС-1 складався з 59 пострілів, а КВ-1с - — з 114. Крім того, вже після перших зіткнень ІС-2 з важкими танками противника з'ясувалося, що штатний 122мм122 мм гостроголовий бронебійний снаряд БР-471 здатний пробити лобову броню "«Пантери"» лише з дистанції 600-700 600–700 м. Більш слабка лобова броня "«Тигра"» вражалася з відстані 1200  м, але потрапити з такої дистанції в німецький танк могли тільки добре підготовлені досвідчені наводчики. При обстрілі німецьких танків потужними осколково-фугасними гранатами ОФ-471 у ІС-2 мало місце розтріскування зварних швів і навіть відрив лобового листа зі зварювання. Перші результати бойового їх використання, підтвердилися, до речі сказати, і Стрільбові випробування танка на полігоні в Кубинці в січні [[1944]] року, змусили конструкторів шукати нові рішення.

[[27 грудня]] [[1943]] вийшла постанова ''ДКО №  4851'' про озброєння танка ІС гарматами великої потужності, і з лютого [[1944]] року почалося проектування трьох машин - — ІС-3, ІВ-4 і ИС-5 (не плутати з однойменними повоєнними танками).

У лютому [[1944 року]] ЦНДІ-48 отримав завдання на проведення НДР по темі "«Дослідження бронестойкості корпусу важкого танка ІС"». Проведена робота показала, що при існуючій формі лобової частини корпуса вона буде гарантована від пробиття німецькими 75 - — і 88-мм снарядами лише в разі застосування броні товщиною не менше 145 - 150145–150 мм (тобто на 20 - — 30  мм більше штатної). За рекомендацією ЦНДІ-48 були змінені режими гарту, а також конструкція лобової частини корпусу.

''Новий корпус'', ''з так званим "«спрямленим"» носом'', зберіг колишню товщину броні. З лобового листа вилучили люк-пробку механіка-водія, істотно знижуючу його міцність. Сам лист розташували під кутом 60 ° до вертикалі, що забезпечило при курсових кутах обстрілу ± 30 ° непробиття його з 88-мм німецької танкової гармати KwK 36 навіть при стрілянині в упор. Вразливим місцем залишався нижній лобовий лист, що мав кут нахилу 30 ° до вертикалі. Для надання йому більшого кута нахилу потрібно істотна зміна конструкції відділення управління. Однак, враховуючи, що ймовірність попадання в нижній лобовий лист менше, ніж в інші частини корпусу, його вирішили не чіпати. З метою посилення бронезахисту нижнього лобового листа з [[15 липня]] [[1944]] року на ньому між буксирними крюками почали розміщувати укладання запасних траків. "«Уралмашза-вод"» перейшов на випуск бронекорпу-сів зі "«спрямленим"» зварним носом в травні [[1944]] року, а завод №  200 почав випускати такі ж корпуси, але з литим носом з червня 1944 року. Втім, деякий час танки зі старими і новими корпусами випускалися паралельно, до повного витрачення доробку. Що стосується вежі, то істотно посилити її бронезахист не вдалося.

* Тяжелый танк ИС-2 М. Барятинский (Бронеколлекция.  — 1998.  — №  3)