Будинок Підгорського: відмінності між версіями

|координати =

|число_поверхів =

|власник =

'''Будинок Подгорського'''  — також відомий під назвою «Замок барона», садиба на розі Театральної (нині [[Вулиця Лисенка (Київ)|вул. Лисенка]]) та [[Вулиця Ярославів Вал|Ярославого Валу]] в м. [[Київ|Києві]].

У 1857 році цю ділянку (тоді ще не сплановану) одержала Ганна Герасимівна Калита, дружина генерал-лейтенанта Тараса Калити, начальника артилерійських гарнізонів Київського військового округу. Землю надала міська управа в обмін на їхню забудовану садибу на [[Печерськ|Печерську]]у по [[Рибальська вулиця (Київ)|вул. Рибальській]], яка підлягала знищенню через будівництво нової [[Київська фортеця|Київської фортеці]].

У 1858-18611858–1861 роках було зведено двоповерховий наріжний будинок, орієнтований видовженим фасадом з парадним під’їздомпід'їздом до вулиці Театральної, з ґанком та балконом під ним (нині вул. Лисенка,2). Вважається, що будинок спроектував архітектор Ф. Голованов. На першому поверсі було 12 кімнат, на другому – — 10. На подвір садиби стояли одноповерхові жилі флігелі, камяна кухня, каретний сарай, стані, льодовня. Був і неодмінний садочок, в якому росли 25 фрутових дерев і 30 кущів.

По смерті власниці садибі, генеральші Калити, ця нерухомість за духівницею перейшла у спадок її дітям, а за купчою від 17 листопада 1892 року – — у власність поміщика Міхала Подгорського.

Відтак навіть на початку третього тисячоліття не можна не відзначити, що будинок вражає казковою романтичністю, архітектурною виразністю, пластичністю об’ємівоб'ємів і фантастичним поєднанням романо-готичних та ренесансних форм та деталей.

На порозі гостей зустрічає вітальний надпис “Salve”«Salve», зроблений у мозаїчній підлозі в техніці «терацо». Широкий просторий об’ємоб'єм парадних сходів розкрито на всю висоту. Впадає в око опорядження сходів з алебастровими фігурними [[Балясина (архітектура)|балясинами]]. Таких сходів, як і другого такого будинку в Києві просто не існує.

Приміщення на першому поверсі будинку Подгорського здавалися під комерційні заклади. Реклама кондитерської «У Золотих воріт» ( «A la porte d’Ord'Or») розміщена в газетах 1898 року, може надати певне уявлення щодо рівня тогочасного сервісу: ''Англійські бісквіти і вафлі власної фабрики. Незабаром відкриється булочна, кондитерська і кав’ярнякав'ярня в розкішному, спеціально влаштованому (за зразком столичних міст) приміщенні з електричним освітленням. Великий і різноманітний вибір всіляких печив до столу і чаю. Сирі продукти власних млинів і заводів. На чистоту приготування і доброякісність матеріалів звертаю особливу увагу. Продаж і прийом замовлень на всілякі кондитерські вироби як для міських, так і для іногородніх замовників у спеціальній упаковці. Розвозка продуктів постійним замовникам. Будинок Подгорського.''

У 1907 році садибу придбав за 200 тис. рублі в дворянин Карл Ярошинський, який мав наміри значно розширити володіння, задля чого прикупив сусідні ділянки по Театральній, 4 та 6. У 1910 році йому належали вже 2300 кв. саж. (1,05 га). Мабуть, власник планував

Навесні 1915 року, в розпал світової війни, садибу придбав один з київських «цукрових королів» Лев Бродський. Як і попередній власник. Він не мешкав за цією адресою ( у нього був власний особняк на [[Липки (Київ)|Липках]]), а здавав свою нерухомість у найм.

На початку 1918 року сім кімнат винаймала редакція газети «Наша думка». На другому поверсі містилася умебльовані кімнати м. Лісневича, а в підвалі – — пекарня Першого Єврейського споживчого товариства.

Будівля на вул. Ярославів вал, 1 згідно з рішенням Київського міськвиконкому N49 від 21 червня 1986 перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури та містобудування, а також як пам'ятникятка мистецтва місцевого значення (охоронний N152).

Зараз будинок відселений і чекає на реставрацію. Його власник, депутат Київради Олександр Лойфенфельд, хотів провести всередині реконструкцію, але через кризу вирішив будинок продати. НещодавноУ 2011 році з'явилися чутки, що його можуть знести, але влада офіційно пообіцяла цього не робити.

* «Прорізна. Ярославів Вал: культурологічний путівник» Галайба В. В., Грузін В. М., Кадомська М. А., Малаков. Д.  В.  Київ [[2010]].  — 156 стр.