Агностицизм: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м r2.7.2+) (робот додав: be:Агнастыцызм |
IvanBot (обговорення | внесок) м →Генезис поняття: replaced: найбільш яскраві → найяскравіші |
||
Рядок 9:
Термін введений у середині XIX ст. [[Англія|англійським]] [[натуралізм|натураліст]]ом [[Томас Гакслі|Т. Гакслі]] ([[1869]]) для позначення непізнаваності того, що не може бути виявлене безпосередньо як сенсибельне (предмет почуттєвого сприйняття), і на цій підставі хибності усього інтелігібельного. Корені такої позиції ідуть у глиб сторіч. За словами [[Протагор]]а з Абдери (біля 480 — 410 рр. до н. е.): «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому, що багато перешкод знанню: і непевність (предмета), і короткість людського життя». Античні філософи (головним чином, [[софізм|софіст]]и) підтверджували позицію посиланнями на недосконалості, мінливість, суб'єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життєвих сил і пізнавальних спроможностей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої. Проте, варто відрізняти агностицизм від античного [[скептицизм]]у. У філософії скептицизму заперечується істинне як предмет думки, тобто релятивізується всіляке буття, неважливо — сенсибельне або інтелігібельне. На цій підставі скептики, додержуючись [[геракліт]]івської позиції «усе тече», пропонують уживати замість ''існує'' слово ''здається''. Для агностицизму навпаки характерне розуміння істинного як цілком сенсибельного буття, так що сумніватися варто тільки в бутті інтелігібельному.
Традиція агностицизму бере початок у філософії [[Берклі Джордж|Берклі]], який вважав, що людині неможливо вийти зі свого досвіду, щоб розв'язати питання про відношення цього досвіду до фактів дійсності. Слідом за ним [[Юм Девід|Юм]] виступив з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основного закону пізнання — причинності, що, з його погляду, — лише уявлення, що характеризує сприйняття світу людиною. Людське пізнання, з цього погляду, — ланцюг суб'єктивних досвідів і домислюваних до них припущень, причому ставиться мета звести останні до мінімуму (ідеал — математичне природознавство). Юм нараховував три «'''ряди досвіду'''»: ''враження'', ''віра в існування предмета'', ''ідея''. Враження виникають з почуттєвого досвіду. Повторюваність одного враження веде до віри в існування даного предмета. Ідеї являють собою
Істотний внесок в еволюцію агностицизму внесло «відкриття» сфер, участь свідомості в яких обмежена (зокрема — ''воля'' або ''несвідоме'', ''інтуїція''). Агностицизм розвивається в [[позитивізм]]і, [[неопозитивізм]]і і [[постпозитивізм]]і як [[конвенціалізм]] — визнання, що неможливо '''перевірити''' поняття на практиці, воно — функція від угоди співтовариства що пізнають, а не від факту дійсності. Традиція позитивізму, пориваючи з метафізикою, продовжує лінію юмівського агностицизму. Ідеалом істинного знання позитивізм проголошує дослідне пізнання природничих наук, заперечуючи гносеологічну цінність інтелігібельних об'єктів. Прагматична філософія і критичний реалізм розглядають істину як похідну нерефлексивної віри. Крайнього ступеня агностицизм досягає в сучасній філософії, що закликає відмовитися узагалі від поняття реальності і розглядати тільки різні модифікації людської свідомості і мови в їхній відносності.
| |||