Вікіпедія

Срібна доба російської поезії: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Lorry (обговорення | внесок)
85 550 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 1:
 
 
'''Срібна доба''' — термін, що вживається в літературознавстві для характеристики межі [[XIX]]-[[XX]] ст. у [[російська література|російській літературі]]. Назва була обрана за аналогією із «[[Золота доба|золотою добою]]», яку ототожнювали з XIX сторіччям.
 
Рядок 8 ⟶ 10:
 
== Символізм ==
 
Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної доби» був символізм. Цей напрям зародився у другій половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального світу перетворювалися на «знаки» вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи на символи. Завдання поета - дізнатися про прихований зміст символів іншої реальності. У Росії символізм набув самобутнього національного характеру. Суттєву роль у його ставленні відіграло філософське вчення В. Соловйова, який вірив у рятівну місію Краси (єдність включала: Красу, Добро, Істину). Посередником у досягненні «всеєдності» покликане бути мистецтво. Позитивна «всеєдність» втілювалась у містичних образах Світової Душі, або Вічної Жіночності. Філософія В. Соловйова значно посилила релігійно-містичний компонент естетики російських символістів. Кого вважають вождем російського символізму ? Вождем і керівником російського символізму був Валерій Брюсов. Він виступав і як теоретик символізму, висловивши свої естетичні погляди у передмові до трьох збірок «Російські символісти» (1894-1895). Мету мистецтва В. Брюсов вбачав у відображенні «руху душі» поета, таїни людського духу, особистості митця.▼
[[Файл:Vrubel Bryusov.jpg|міні|праворуч|200пкс|Малюнок М.О. Врубеля. Валерій Брюсов, [[1906]] рік. [[Третьяковська галерея]].]]
Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної доби» був [[символізм]]. Цей напрям зародився у другій половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального світу перетворювалися на «знаки» вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи — на [[символ]]и. Завдання [[поет]]а - дізнатися про прихований зміст символів іншої реальності.
 
▲НайпотужнішоюВ течією в російській поезії «срібної доби» був символізм. Цей напрям зародився у другій половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального світу перетворювалися на «знаки» вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи на символи. Завдання поета - дізнатися про прихований зміст символів іншої реальності.[[Російська Уімперія|Російській Росіїімперії]] символізм набув самобутнього національного характеру. Суттєву роль у його ставленні відіграло філософське вчення В. Соловйова, який вірив у рятівну місію Краси (єдність включала: Красу, Добро, Істину). Посередником у досягненні «всеєдності» покликане бути [[мистецтво]]. Позитивна «всеєдність» втілювалась у містичних образах Світової Душі, або Вічної Жіночності. Філософія В. Соловйова значно посилила релігійно-містичний компонент естетики російських символістів. Кого вважають вождем російського символізму ? Вождем і керівником російського символізму був [[Брюсов Валерій Якович|Валерій Брюсов]]. Він виступав і як теоретик символізму, висловивши свої естетичні погляди у передмові до трьох збірок «Російські символісти» (1894-1895). Мету мистецтва В. Брюсов вбачав у відображенні «руху душі» поета, таїни людського духу, особистості митця.
 
== Акмеїзм ==
 
1911 року у Петербурзі група поетів на чолі з Миколою Гумільовим(російський поет) та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму, що на той час став занепадати, створили гурток «Цех поетів». До них приєднались Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття. Нова школа назвала себе акмеїзмом (від грец. «акме» - вищий ступінь чого-небудь; квітуча сила). Акмеїсти ще називали свою школу адамізмом, від імені праотця Адама, або кларизмом (від лат. «кларус» — ясний). Теоретиком акмеїзму був М. Гумільов, який декларував самоцінність «мудрої і ясної» дійсності, протиставляв містиці символістів захоплення матеріальною красою світу в поєднанні красивого і потворного. Акмеїсти відстоювали право на створення ясного і прозорого художнього образу і поетичної мови, виступали проти притаманних символістам туманних і містичних натяків, замовчувань, незрозумілостей. Вони закликали повернути поезію до земного життя, до предмета, до точного значення слова. Видавничим органом «Цеху поетів» був журнал «Гіперборей».▼
[[Файл:Olga kardovskaya portret ahmatovoy 1914 szh 16.jpg|міні|праворуч|200пкс|Художниця О.Л. Дела-Вос Кардовська, [[Анна Ахматова]], 1914 рік.]]
▲[[1911]] року ув Санкт-Петербурзі групатовариство поетів на чолі з Миколою Гумільовим (російський поет) та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму[[символізм]]у, що на той час став занепадати, створили гурток «Цех поетів». До них приєднались [[Анна Ахматова]], [[Осип Мандельштам]], Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття. Нова школа назвала себе акмеїзмом[[акмеїзм]]ом (від грец. «акме» - вищий ступінь чого-небудь; квітуча сила). Акмеїсти ще називали свою школу адамізмом, від імені праотця Адама, або кларизмом (від лат. «кларус» — ясний). Теоретиком акмеїзму був М. Гумільов, який декларував самоцінність «мудрої і ясної» дійсності, протиставляв містиці символістів захоплення матеріальною красою світу в поєднанні красивого і потворного. Акмеїсти відстоювали право на створення ясного і прозорого художнього образу і поетичної мови, виступали проти притаманних символістам туманних і містичних натяків, замовчувань, незрозумілостей. Вони закликали повернути поезію до земного життя, до предмета, до точного значення слова. Видавничим органом «Цеху поетів» був [[журнал]] «Гіперборей».
 
== Футуризм ==
 
Російський футуризм (від лат. слова, що означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: «Гілея» (кубофутуристи) - В. Хлєбников, брати Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші, «Асоціація егофутуристів» - І. Сєверянін, К. Олімпов та інші, «Мезонін поезії» - В. Шершеневич, Р. Івлєв та інші, «Центрифуга> - С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв та інші. Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього «світового перевороту». Естетичні засади російських футуристів були висловлені в маніфесті «Ляпас суспільному смакові» (1912), який підписали Д. Бурлюк, А. Кручених, В. Маяковський і В. Хлєбніков (група «Гілея»). Вони закликали відмовитися від традицій старої культури: «Минуле тісне. Академія і Пушкін не зрозуміліші від ієрогліфів. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого й ін. з пароплава сучасності…» Футуристи надавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова, активно розробляли нові принципи поетичної мови (відмовлялися від знаків пунктуації), опрацьовували нові ритми та типи рим, сміливо експериментували зі словом, створювали штучні неологізми[[неологізм]]и (зразки віршованої графіки) тощо. Салонній витонченості символістів футуристи протиставляли антиестетизм, що проявлявсявідбивався унавіть в зовнішності митців, оформленнів декорі книжок (обкладинки з ряднини, сірий обгортковий папір), назвах поезій, та збірок («Крематорій здорового глузду», «Здохлий місяць», «Рикающий Парнас» тощо).
 
== Імажинізм ==
 
Імажиністи вперше заявили про себе [[1919]] року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм (від франц. «образ»), який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Не можна стверджувати, що його зовсім нема, він є, але часто затьмарений каскадом дивовижних художніх засобів. Імажиністи вважали вірш «каталогом образів», вишуканим сплетінням [[Метафора|метафор]], епітетів[[епітет]]ів, порівнянь та інших тропів. Теоретик російського імажинізму В. Шершеневич стверджував: «Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять». Імажиністи дозволяли собі також порушувати граматичні норми, деформувати розмір метричними перебоями, відмовлялися від звиклих строф, зверталися до вільного вірша - верлібру.
 
== Джерела ==
* {{УРЕ}}
* Лавров А. В. «Русские символисты». — М., 2006.
* Виноградов В. В. «О поэзии Анны Ахматовой (стилистические наброски)». Л., 1925.
* Павловский А., «Анна Ахматова. Очерк творчества», Л., 1966.
* Тарасенков А. Н., «Русские поэты XX в. 1900—1955. Библиография», М., 1966.
* Пашкова Л. Неистовое стремление к неведомому. // Годы и люди. Вып.5. — Саратов: Приволжское книжное издательство, 1990.
== Див. також ==
 
{{Портал Література}}
* [[Декаданс]]
* [[Символізм]]
* [[ Модернізм]]
 
 
 
{{Література-доробити}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Срібна_доба_російської_поезії