Осінчук Михайло Іванович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення
доповнення
Рядок 42:
У 1922 р. переїхав до [[Львів|Львова]], активно включився в мистецьке життя. У своїй творчості прагнув продовжити тисячолітню традицію візантійської ікони в Україні, яку перервали реалісти XIX сторіччя. При цьому намагався уникнути повторення і копіювання старих зразків та створити нові форми іконопису, що грунтуються на традиційному українському народному мистецтві. Деякий час перебував у Греції, де знайомився з технологією малювання темперою, подорожував по Туреччині, Італії та Франції.
 
У співпраці з [[Ковжун Павло Максимович|Павлом Ковжуном]] виконав серію церковнихцерковні [[Поліхромія|поліхромійполіхромії]] в українському візантійському стилі у Галичинідванадцяти<ref>За іншими даними — у двадцяти.</ref> церквах сі,Галичини (в селах [[Озірна]], [[Сокаль]], [[Зашків]], [[Долина]], [[Миклашів]], [[Наконечне Друге|Наконечне]], [[Калуш]], [[Стоянів]] та ін.). В цих роботах митець зумів створити нове, органічно свіже українське декоративне мистецтво. Також оформив десять іконостасів, 1935 року видав дві ікони для селянської хати (Спасителя і Божої Матері).
 
Виконував ілюстрації для творів українських письменників. Його [[екслібрис]] до книги Анни Стефанович у 1933 р. отримав премію Товариства українських письменників і журналістів у Львові. Разом зі своїми однодумцями М. Осінчук був співзасновником [[АНУМ|Асоціації незалежних українських митців]] та її друкованого органу — журналу «Мистецтво». У вересні 1939 р. став професором Львівського художнього інституту.