Осінчук Михайло Іванович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Сфереон (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
Сфереон (обговорення | внесок) вікіфікація |
||
Рядок 8:
У 1922 р. переїхав до [[Львів|Львова]], активно включився в мистецьке життя. У своїй творчості прагнув продовжити тисячолітню традицію візантійської ікони в Україні, яку перервали реалісти XIX сторіччя. При цьому намагався уникнути повторення і копіювання старих зразків та створити нові форми іконопису, що грунтуються на традиційному українському народному мистецтві. Деякий час перебував у Греції, де знайомився з технологією малювання темперою, подорожував по Туреччині, Італії та Франції.
По поверненню до України у співпраці з [[Ковжун Павло Максимович|Павлом Ковжуном]] виконав серію церковних [[Поліхромія|поліхромій]] в українському візантійському стилі (в церквах сіл [[Озірна]], [[Сокаль]], [[Зашків]], [[Долина]], [[Миклашів]], [[Наконечне Друге|Наконечне]], [[Калуш]], [[Стоянів]] та ін.). В цих роботах митець зумів створити нове, органічно свіже українське декоративне мистецтво. Також оформив десять іконостасів, 1935 року видав дві ікони для селянської хати
Виконував ілюстрації для творів українських письменників. Його [[екслібрис]] до книги Анни Стефанович у 1933 р. отримав премію Товариства українських письменників і журналістів у Львові. Разом зі своїми однодумцями М. Осінчук був співзасновником [[АНУМ|Асоціації незалежних українських митців]] та її друкованого органу — журналу «Мистецтво». У вересні 1939 р. став професором Львівського художнього інституту.
В 1944 р., остерігаючись сталінського терору, емігрував до [[Німеччина|Німеччини]]. У післявоєнні роки жив у [[Нью-
Перебуваючи в еміграції виконав 4 іконописні поліхромії в США та 2 в Канаді. З часом відійшов від монуметального мистецтва і присвятив себе станковому живопису, створивши серію нових ікон, портретів та історичних композицій.
| |||