Гамідійська різанина: відмінності між версіями

Європейські мандрівники і дослідники оцінювали кількість вірменського населення середини XIX століття у 2,5 мільйони осіб. Вірменська патріархія оцінила розмір пастви у 1882 році у 2 660 000 чоловік. Підрахунки патріархії у 1912 році показали 2 100 000 вірменів, зменшення на 500 000 ймовірно пов'язане з убивствами 1894—1896 років та 1909 року, а також із втечею вірменів на Кавказ, до європейських країн та [[США]]. В областях сусідніх із шістьома областями турецької Вірменії вірменське населення складалостановило меншість. Вони були відокремлені від вірменських областей під час реформи Абдул-Гаміда з перегляду кордонів, що розцінювалось вірменськими лідерами як [[джеррімендерінг]] (переформування виборчих округів з метою забезпечення результатів виборів). Статистика вірменської патріархії оцінювала етнічний склад населення у шести основних вірменських областях у такій пропорції: вірмени 38,9% (усього християн, включаючи [[Несторіанство|несторіанців]] і [[Греки|греків]]&nbsp;— 45,2%), турки 25,4%, курди 16,3%, однак ця статистика також маніпулювала цифрами. Так, у ній не враховувались курдо- і турконаселені [[санджак]]и на півдні й заході регіону, а неортодоксальні мусульмани проходили у категорії «інші релігії». Статистика оттоманського уряду різко відрізнялась від патріаршої й показувала загальну чисельність вірменів в імперії у 1 295 000 чоловік (7%), в тому числі у шести основних регіонах 660 000 (17%) вірменів проти 3 000 000 мусульман<ref name="The Armenian People from Ancient to Modern Times. 234-235" />. У вересні 1915 року губернатор Діарбекира повідомляв, що він вислав з області {{nobr|120 000}} вірменів, майже вдвічі менше, ніж показувала офіційна османська статистика<ref name="Suny, Göçek, Naimar, 136-137" />.