Петровський Мирон Семенович: відмінності між версіями

<br />

Син службовця. У ранньому віці переїхав з батьками до Києва. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в радянському тилу (зокрема, в Барнаулі), до Києва повернувся 1948. Закінчив 1957 відділення російської мови та літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Наприкінці 1950-х помешкання Мирона Петровського на пл. Льва Толстого в Києві було одним із осередків молодіжної неформальної субкультури. Серед учасників зібрань були філологи [[Андрій Білецький]] і Тетяна Чернишова, письменник [[Юрій Щербак]], біолог [[Некрутенко Юрій Павлович|Юрій Некрутенко]], перекладач Юрій Педан, художник Вілен Барський та ін. У 1959-1960 рр. у декого з них КДБ провело обшуки, їх викликали на допити, піддавали обструкції у пресі, частина зазнали репресій (т. зв. справа про «Літературну забігайлівку»). Мирон Петровський від переслідувань республіканського КДБ переїхав 1960 до Москви, де певний час перебував на нелегальному становищі разом із [[Йосип Бродський|Йосипом Бродським]], пізніше працював літературним секретарем [[Корній Чуковський|Корнія Чуковського]], творчості якого було присвячено його университетську дипломну роботу, тоді ж видану в доопрацьованому вигляді у формі книжки («Корней Чуковский», 1960). У 1968-1987 був позбавлений можливости повноцінно друкуватися, за цей час написавши десяток книжок (про культурні контексти Маяковського, радянську наукову фантастику, поетику цирку тощо), що їх видавництва з ідеологічних мотивів відхиляли або розсипали в наборі. Видана 1986 року книга нарисів про радянську дитячу літературу 1920-1930-х років «Книги нашего детства» стала літературознавчим бестселером: 75-тисячний тираж було розпродано в лічені дні. У 1990-ті й 2000-ні роки, ставши «виїзним», Мирон Петровський виступав з лекціями в університетах Великої Британії та США. З 1995 редагує літературний альманах «Єгупець».

Література:

* Мирон Петровский: Биобиблиография. Киев: А+С, 2007. 83 с.