Вікіпедія

Користувач:Blast furnace chip worker/Майстерня Злочини російського царату: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 166:
 
Невдовзі на запорозьких територіях з іншого боку Дніпра до [[Донець|Дінця]] й [[Самара|Самари]] було утворено ще одне поселення зі слов'янських переселенців [[Слов'яносербія]]. Після Хорвата до Києва зі своїми людьми прибули полковники Р. Прерадович і І. Шевич. Правда, вони не погодилися селитися разом з людьми Хорвата, а стали вимагати дозволу на поселення на лівому боці Дніпра. Однак, оскільки сербів і хорватів прибуло надто мало (лише 1513 чол. [42]), щоб скоріше заселити ці місця та сформувати два повноцінних полки, уряд не тільки дозволив залишитися на своїх місцях старожилам, але й приймати до Слов'яносербії усіх, хто сповідував православну віру, в тому числі й українців, які не рахувались за поміщиками. Тому основну частину населення Слов'яносербії складали українці [5,94]. <ref> Кабузан В. М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в ХУІІІ — первой половине ХІХ в. (1719—1858). — М., 1976. — Стр. 94. </ref>
 
=== Плани царату про переселення запорозьких козаків за Волгу ===
 
1760 року, за твердженням П. Короленка, запорожці під час свого визиту у Петербург чули про можливість відправлення на заслання запорозьких начальників й про виселення всього війська за Волгу. ▼
 
=== План про поселення у Новоросійській губернії ===
 
'''Подальший наступ на запорозькі землі пов'язаний з втіленням у життя «Плану про поселення в Новоросійській губернії», затвердженого [[Катерина ІІ|Катериною ІІ]] 22 березня 1764 р. [10, т. 16, No 12099],. <ref> Полное собрание законов Российской империи. — СПб., т. 16, No 12099, 1830. </ref> фактичноФактично ним царський уряд започаткував адміністративні реформи в Україні та масову роздачу земель на півдні. Згідно з ним на базі Нової Сербії та Новослобідського козацького полку створювалася [[Новоросійська губернія]]. Потім до неї приєднали [[Українська лінія|Українську лінію]] і Слов'яносербію. Це новостворене адміністративне об'єднання фактично відрізало Нову Січ від України і дозволило царському урядові контролювати всі її зв'язки з іншими українськими землями.
 
=== Політичний наступ ===
 
Намагаючись підвищити свій контроль над Запорожжям, царський уряд 19 липня 1754 року заборонив запорожцям самим обирати собі кошового. Однак, козаки ніколи не виконували цієї вимоги. 1 січня 1754 року січове товариство без відома російського уряду на раді кошового Ігнатовича переобрало на Григорія Лантуха (Федорова).
 
Хоча Запорозьке військо ще зберігало певні особливості свого статусу, воно все більше підпадало під залежність російського царату.
 
Якщо раніше запорожці відмовлялися від присяги російським царям, то після [[Петро III (імператор Росії)|Петра Федоровича]], з приходом до влади Катерини ІІ, така присяга була дана. 21 січня 1763 року кошове правління представило у кіївськукиївську канцелярію список тих, хто дав присягу новій цариці. До присяги було приведено 20281 козак.
 
1 січня 1764 року на місце кошового Григорія Федорова зана його проханнямпрохання було обрано Філіпа Федорова. Москва дедалі більше продовжувала наступ на Запорожжя. Дійшло в решті решт до того, що Москва почала розглядати його як свою звичайну провінцію. З Москви прийшло предписання не надсилати більше до двору запорізьких депутацій, як це робилося раніше при необхідності вирішення якої-небудь проблеми, а звертатися до київського генерал-губернатора. В такий спосіб знижувався статус кошового управління. Разом з тим з скасуванням 4 листопада 1764 року гетьманського управління, якому свого часу були підпорядковані запорожці Запорозьке військо було підпорядковане [[Малоросійська колегія|Малоросійській колегії]], тобто цивільному управлінню, якому козаки ніколи за весь час існування не підпорядковувалися. Все це вкрай обурило запорожців.
 
=== Спроби запорожців протистояти зазіханням царату ===
Рядок 188 ⟶ 192:
 
Прохання запорожців надати їм "Височайшу грамоту" з закріпленням за Військом Запорізьким хочаб вже тих земель, що ще не були зайняті поселенцями, цариця залишала без відповіді.
 
▲1760 року, за твердженням П. Короленка, запорожці під час свого визиту у Петербург чули про можливість відправлення на заслання запорозьких начальників й про виселення всього війська за Волгу.
 
20 квітня 1763 року кошовий Федоров подав цариці прошення про захист запорозьких територій й заборону поселення на запорозьких територіях. Але російська цариця, зацікавлена у занепаді Запорожжя, не задовольнила прохання козаків. Козаки за рішенням своєї ради почали самотужки виселяти зі своїх територій колоністів-росіян.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Користувач:Blast_furnace_chip_worker/Майстерня_Злочини_російського_царату