Серджо Леоне: відмінності між версіями

Власне ім'я кінорежисера люди, незнайомі з правилами італійського правопису, часто помилково читають як Серджіо, іноднііноді навіть на іспанський лад - Серхіо.

Серджо Леоне народився в родині одного з піонерів італійського кіно наРоберто Лоберті та актриси німого кінематографу Біче Валеріан, тож на знімальному майданчику бував ще в дитинстві. У школі його однокласником певний час був [[Енніо Морріконе]], майбутній композитор, з яким Леоне пов'язуваласпівпрацював довгау співпрацямайбутньому. У 18 років ЛеонеСерджіо кинувпокинув навчання на юридичному факультеті університету, й пішов працювати в кіно.

Першою його роботою була посада помічника режисера на зйомках «[[Викрадачі велосипедів|Викрадачів велосипедів]]» [[Вітторіо де Сіка|Вітторіо де Сіки]]. Потім він взявся писати сценарії до фільмів у стилі [[пеплум]], тобто історичнийісторичних драм на тему античної історії. Леоне працював помічником режисера у широкомасштабних постановках студії [[Чінечітта]], споносорованих американцями: «[[Кво вадіс]]», «[[Бен-Гур]]». Коли режисер фільму «[[Останні дні Помпеї]]» захворів, Леоне закінчив фільм. Як наслідок, йому довірили дебютувати із фільмом «[[Колос Родоськиий]]» ([[1961]]). На той час Леоне вже опанував уміння знімати малобюджетні фільми, які виглядали, як американські [[блокбастер]]и.

На початку 60-их історичні драми почали виходити з моди, й Леоне звернувся до жанру [[вестерн]]у. Користуючись із популярностіпопулярністю вестернів у США, європейські, зокрема, італійські, кінематографісти створили свій власний піджанр вестерну, який стали називати спагеті-вестерном. Це зазвичай були малобюджетні фільми, які знімалися в Європі з європейськими акторами, ву яких створювалася [[симулякр]] Дикого Заходу з ковбойською героїкою. Для свого першого фільму в цьому стилі Леоне запозичив сюжет з японського фільму [[Куросава Акіра|Акіри Куросави]] «[[Тілоохоронець (фільм, 1961)|Тілоохоронець]]». У своєму [[рімейк]]у Леоне помістив дію в [[Техас]], і запросив для правдоподібності одного автентичного американського актора - маловідомого [[Клінт Іствуд|Клінта Іствуда]]. Фільм, знятий в Іспанії, отримав назву «[[За жменю доларів]]» і мав надзвичайний комерційний успіх.

Леоне створив новий тип героя, що дуже відрізнявся від героїв американських вестернів. Його герой, якого зіграв Іствуд — людина без імені, вовк-самітник, мисливець за головами, погано виголений, часто брудний, із сумнівними моральними[[мораль]]ними засадами, імпонував глядачам. Успіху фільму сприяла також експериментальна музика [[Енніо Морріконе|Морріконе]].

Леоне скористався успіхом свого першого вестерну, й одразу ж зняв другий - «[[На декілька доларів більше (фільм)|На декілька доларів більше]]» ([[1965]]), запросивши на підмогу Іствуду ще одного американця - [[Лі Ван Кліф|Лі Ван Кліфа]]. Третій фільм циклу «[[Хороший, поганий, злий]]» ([[1966]]) став класикою жанру, і, мабуть, найпопулярнішим і найкращим вестерном за всю історію кіно. У ньому знався ще один американський актор - [[Ілай Воллак]].

Після успіху Доларової трилогії компанія [[Paramount Pictures]] запросила Леоне до США і довірила зйомки фільму «[[Якось на Дикому Заході]]» ({{lang-en|Once upon a Time in the West}}). Фільм знімався в Іспанії, Італії, і, окремі сцени, в [[Юта|Юті]], головні ролі виконували [[Чарлз Бронсон]], [[Генрі Фонда]], [[Клаудія Кардинале]]. Це була довга, повільна мрійлива медитація на тему міфології Дикого Заходу, сценарій якої Леоне написав зі своїм другом [[Серджо Донаті]]. У Європі він пройшов із успіхом. У США Paramount безжально обрізала його, щоб впихнути в рамки стандартного сеансу, і касові збори не вражали.

У фільмі «[[Пригнись, телепню]]» ({{lang-it|Giù la Testa}}), відомому також під назвами «Жменя динаміту» та «Одного разу в Мексиці», Леоне спочатку планував бути тільки продюсером, але потім посварився з режисером [[Петер Богданович|Петером Богдановичем]], і взявся за режисуру сам. Фільм присвячений подіям [[Мексиканська революція|Мексиканської революціі]].

У [[1984]] Леоне завершив фільм «[[Одного разу в Америці]]», над яким працював 10 років. Фільм досліджує міфологію американського гангстерства. Із ним сталася та ж історія, що й з фільмом «Якось на Дикому Заході» — американський кінопрокат розцінив фільм, тривалістю у 4 години, надто довгим, і обрізав його до двох годин, випрямивши сюжетну лінію. У США фільм провалився, витривалі європейці переглянули його з цікавістю. Тільки після того, як фільм видали на DVD без купюр, американська критика сказала: "Ти, ба!".

В останні роки свого життя Леоне планував зняти фільм про [[Блокада Ленінграда|Ленінградську блокаду]], але, на жаль, цей план йому не вдалося здійснитти. У березні [[1989]] року він приїжджав до [[СРСР]] для переговорів по проекту майбутньої картини. А вже [[30 квітня]], повернувшись у Рим, Серджо Леоне помер від [[Гострий інфаркт міокарда|інфаркту міокарда]] біля телевізора. Режисер до кінця життя був одружений на Карлі Леоне, у подружжя було троє дітей: дочки Франческа і Рафаелла, син Андреа.