Вікіпедія:Проєкт:Українська мова/Морфологічні особливості наукового стилю української літературної мови: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Yanichiwa (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Lvova (обговорення | внесок)
м где-то было unicode private use area
Рядок 1:
[[Морфологія української наукової мови]]== Посилання =={{Статті, з яких нема посилань}}
[[Морфологічними особливостями наукового стилю української літературної мови]] є нормативне використання частин мови, яке позначене обмеженнями щодо вживання одних та повторюваності інших.
'''[[Наукова мова]]''' - це низка мовних засобів, які позначають усі функціонально-стильові різновиди спілкування, які відбуваються у науковій сфері діяльності; система граматичних і семантичних засобів вираження знакових одиниць, які складають ядро і периферію наукового стилю.
 
Морфологічні засоби, які використовуються у наукових текстах, покликані підкреслювати нейтральність тексту та сприяти зсуву фокусу уяви від особистості дослідника в бік предмета дослідження. Існують чітко визначені норми щодо їхнього вживання. В наукових текстах найчастіше зустрічаються іменники, дієслова та прикметники, рідше частки та займенники.
 
''' ''[[Іменник]].''''''
Найчастіше вживаними в українській науковій мові вважаються абстрактні та віддієслівні іменники, які зазвичай позначають абстрактні поняття. У наукових текстах переважають іменники, що містять суфікс –ств-ств, та -н. Переважають абстрактні іменники середнього роду. В іменникових формах зазвичай використовується форма однини замість множини. У звертаннях, власний іменник ставиться у у кличному відмінку (Андрію Петровичу). Іменники, що позначають жінок за професією чи родом занять вживаються у наукових текстах в чоловічому роді: старший вчитель України Алла Бєлова, декан Ольга Боровик.
 
''' ''[[Дієслово]].'''''
Займає друге місце за частотою вживання у наукових текстах. Найчастіше вживається недоконаний вид дієслова у формі теперішнього часу (з метою констатації факту): вивчається, спростовується. Такі дієслова як «вважатися» та «характеризуватися» зазвичай слугують зв’язкою. З метою деперсоніфікації висловлювання, форми дієслів 1-ої та 2-ої особи однини (стверджуєш, засвідчую, доповідаєш) вживаються рідко. Уникається вживання наказового способу, натомість переважає дійсний та умовний.
 
''' ''[[Прикметник]].'''''
У наукових текстах переважають відносні прикметники (критичний, експериментальний), які покликані уточнювати зміст понять, вказуючи на їхні ознаки, і підкреслюють термінологічну функцію іменника, разом з яким він вживається (напр. «хімічна реакція», «концептуальний аналіз»). У наукових текстах часто використовуються форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (напр. найменш висвітлений, найбільш вдалий).
 
''' ''[[Прийменник]] і [[сполучник]].'''''
У наукових текстах прийменники вживаються для класифікації та вираження обмежень (напр. у межах, у галузі). Прийменник «у рамках» часто поєднується з іменникои, що позначає вид діяльності чи галузь знань (напр. «у рамках дослідження», «у рамках дослідження був з’ясований наступний факт»). Найпоширенішими прийменниками є: для, за, по, під, через (напр. під час дослідження, через брак коштів та ін.).
Найбільш вживаними сполучниками у наукових текстах є: тому, в наслідок того, але, однак, проте). Помилки у застосуванні сполучників найчастіше виникають через калькування висловлювань з російської мови (напр. сполучник « в силу того, що…» потрібно замінити на «через те, що…»).