Книга Йова: відмінності між версіями

'''Книга Йова''' (Книга Іова, Йов) — книга [[Старий Заповіт|Старого Завіту]] Біблії та [[Танах]]у. Книга названа за іменем головного персонажу — "[[Святий Йов|Йов]]" ({{lang-he|אִיּוֹב}}, Ijov). Книга Йова - високопоетичний твір [[Святе Письмо|Святого Письма]], складається із трьох частин: прологу та епілогу, написаних прозою та середньої частини написаної віршами. Автор Книги Йова додав до писання довгу поему на тему, стару як людство: чому праведник страждає, тоді як удача випадає безбожним.

Книга послалапостала імовірно у V ст. до н. е., тобто в часи коли ізраїльтяни з болем пізнавали, що повернення з неволі до [[Єрусалим]]а не супроводжується так довго очікуваним щастям і добробутом. Остаточного вигляду книга набрала у часи [[Держава Селевкідів|селевкідів]] у III ст. до н. е., з цього періоду походить ймовірно гімн на честь мудрості та промова Елігу.

Книга починається із представлення її головного героя (''Розд. 1-2''). [[Святий Йов|Йов]] жив у землі [[Уц]], в північній частині [[Аравія|Аравії]], «був невинний та праведний, і богобоязливий і віддалявся від зла» ({{Біблія|Йов|1:1}}) , а за своїм багатством «був більший від усіх синів Сходу». У нього було сім синів і три дочки, що складали щасливе сімейство. Цьому щастю позаздрив [[Сатана]] і перед обличчям Бога став стверджувати, що Йов праведний і богобоязливий тільки завдяки своєму земному щастю, з втратою якого зникнезникнуть і всі його благочестя. Щоб викрити цю брехню, Бог дозволив Сатані випробувати Йова всіма лихами земного життя. Сатану не слід конче ототожнювати з князем темряви, оскільки ця постать не є однозначна. Не применшуючи його ролі в оповіданні слід зазначити, що не Ворог, а Бог є головною дійовою особою. Сатана — лише його знаряддя. Він позбавляє його всього багатства, всіх слуг і всіх дітей, а коли і це не похитнуло Йова, то Сатана вразив його тіло страшною [[Проказа | проказою]]. Хвороба позбавила його права перебування в місті: він повинен був піти за його межі і там, скребти струпи на своєму тілі черепком, сидів у попелі і гною. Всі відвернулися від нього.

Після короткого вступу вміщено довгий поетичний діалог у формі розмови чотирьох приятелів, що становить основну другу частину Книги (''Розд. 1-2''). Сім днів вони мовчки оплакували його страждання; нарешті вони стали втішати його, запевняючи, що Бог справедливий, і якщо він страждає тепер, то страждає за якісь гріхи свої, в яких повинен покаятися. Ця заява виходила із загального старозавітного уявлення, що всяке страждання є відплата за якусь неправду. Втішаючи його друзі вступають у суперечку і намагаються знайти в Йова будь-які гріхи[[гріх]]и, які виправдали б його нещасну долю, як доцільну і осмислену. Але і в такому стражданні Йов жодним словом нарікання не згрішив перед Богом. Він твердить, що не згрішив і відкидає цю думку друзів. Зло бо й страждання можуть, мовляв не тільки мати значення кари за гріхи, а й значення проби і іспиту, очищення й викупу, перестороги й заслуги. Ця остання властивість зла — саме його заслу́гувальний, засту́пний характер, коли хтось страждає за інших стала ясною для людської думки лише у Новому Завіті, по стражданнях Ісуса Христа за гріхи людей. Молодий Елігу, що приєднався до дискусії, незадоволений словами ані Йова ані його співбесідників подає думки про виховний бік болю та страждання. Поетична частина Книги закінчується виступом самого Бога. Спочатку Він звертається до Йова і за допомогою численних питань підводить його до усвідомлення того, що людина не має права піддавати сумнівам вироки Бога, безконечно мудрого і всемогутнього., навіть коли вони є незрозумілими для людського розуму. Вислухавши аргументи Бога Йов визнає нерозважливість своїх слів, якими він домагався пояснень від Бога.