Кочубей Віктор Павлович: відмінності між версіями

'''КочубейКочубе́й ВікторВі́ктор ПавловичПа́влович''' ([[11 листопада]] [[1768]], с. [[Диканька]], поблизу [[Полтава|Полтави]], — [[15 червня]] [[1834]], [[Москва]]), нащадок козацької старшини Гетьманщини, державний діяч Російської імперії, князь (з [[1831]]), перший державний канцлер внутрішніх справ ([[1834]]) Росії.

Правнук [[Кочубей Василь Леонтійович|Василя Леонтійовича Кочубея]], племінник по матері [[Безбородько Олександр Андрійович|Олександра Безбородька]]. З [[1775]] жив в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]] у дядька, вчивсянавчався ву часномуприватному пансіонаті де Вільнева, одночасно в [[1776]] записаний на службу в лейб-гвардію Преображенський полк. З 1784 ад'ютант [[Потьомкін|Григорія Потьомкіна]]. В [[1784]]—[[1786]] знаходився при російській місії в [[Стокгольм]]і, одночасно відвідував лекції в Упсальському університеті. В [[1789]]—[[1791]] в складі місії в [[Лондон]]і; отримав дозвіл подорожувати [[Європа|Європою]] для продовження навчання, відвідав [[Голландія|Голландію]] та [[Франція|Францію]]. Брав участь в підписанні [[Ясський мирний договір|Яського миру]] [[1791]] року. В [[1792]] році здружився сз великим князем [[Олександр I (російський імператор)|Олександром Павловичом]] (в майбутньому імператор [[Олександр I (російський імператор)|Олександр I]]). В [[1792]]—[[1797]] надзвичайний посол в [[Константинополь|Константинополі]]. З жовтня [[1798]] віце-канцлер, з грудня керуючий Колегією закордонних справ; прибічник укріплення відносин з [[Туреччина|Туреччиною]], заключення російсько-турецького договору 1799.

Після смерті Безберодько стан Кочубея при дворі імператора [[Павло I (російський імператор)|Павла I]] похитнулась, у вересні [[1799]] року він звільнений у відставку. Весною [[1800]] виїхав за кордон, але отримав повідомлення про смерть Павла I, та повернувся в [[Санкт-Петербург]] у квітні 1801.

З липня [[1801]], сенатор, перебував при імператорі [[Олександр I (російський імператор)|Олександрі I]]. В [[1801]] — вересні [[1802]] керував КоллегієюКолегією закордонних справ; член Негласного комітету. При обговоренні селянського питання Кочубей виступав проти звільнення селян без землі та практики переводу їх в дворові; ту ж позицію відстоював у Комітеті із забезпечення справ естляндських і ліфляндських селян, Головою якого Кочубей був з 1803. В області політичних перетворень Кочубей виступав прибічником розділення влади при збереженні непорушності самодержавства. Один з ініціаторів створенні міністерств (1802). Розділення влади трактував як точне визначення взаємодії між різними державними органами (в першу чергу між міністерствами та Сенатом), а також як розгиреннярозширення сфери компетенції міністрів і ліквідації коллегіальностіколегіальності у виконавчих органах влади. Єдиний з «молодих друзів» імператора Олександра I мав до 1801 значний досвід в державних справах і першим з них отримав міністерський пост (з вересня 1802 міністр внутрішніх справ). Найближчим помічником Кочубея, якого він захищав в міністерстві був [[Сперанський Михайло Михайлович|М. М. Михайло Сперанський]]. В листопаді 1807 року відправлений у відпустку. З 1810 член Державної Ради по Департаменту державної економії, на початку 1812 голова Департаменту законів Державної Ради. Підтримував пропозицію Сперанського про реформу фінансів та Сенату. Під час Вітчинзяної війни [[1812]] був при імператорі Олександрі I, сприяв призначенню [[Кутузов Михайло Іларіонович|М. І. Михайла Кутузова]] головнокомандуючимголовнокомандувачем. В 1813 голова Центральної ради по керуванні німецькими землями. В 1816—1819 голова Департаменту громадських та духовних справ Державної ради. Рахував необхідним приступити до перетворення внутрішнього керування шляхом упорядкування фінансів та реорганізації органів виконавчої влади. Зокрема пропонував обєднатиоб'єднати Міністерство поліції з міністерством внутрішніх справ, а також створити Міністерство духовних справ народної просвіти.

В [[1817]]—[[1818]] жив в [[Париж]]і. В листопаді [[1819]] — червні [[1823]] керував Міністерство внутрішніх справ. З [[1823]], у зв'язку з хворобою дочки, жив на Півдні Росії. З 1826 голова секретного «Комітету 6 грудня 1826», результатом якого стали пропозиції з реоргацізації органів влади, селянського та станового питань, часковочастково запроваджених в 1830—1840-х рр. З 1827 представник Державного комітету і комітету міністрів. Одночасно в 1828 головував секретною комісією, яка під час від'їзду імператора [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]] на дунайський театр військових дій [[Російсько-турецька війна 1828-1829|російсько-турецької війни 1828—1829]] протягом півроку керувала внутрішніми справами [[Російська імперія|Російської імперії]].