Статут Великого князівства Литовського [[1588]] року, названий Третім, був складений після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569]] року, об'єднання [[ВКЛ|Великого князівства Литовського]] і [[КоронаКоролівство ПольськаПольське (1385—1569)|Корони Польської]]. Статут містив 488 [[артикул]]ів, розбитих на 14 розділів. Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у наново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров'ї. Написаний білоруською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом - французькою, латинською та ін. мовами.
Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.
