Міняйло Павло Денисович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Ejensyd (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Ejensyd (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 31:
'''Міня́йло Павло́ Дени́сович''' (*[[1896]] [[Полтавська губернія]] [[Російська імперія|Російської імперії]] — †[[1973]] [[США]]) — бандурист [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]] (з 1925), [[Київська капела бандуристів|Державної капели бандуристів УРСР]] (з 1935) та [[Українська Капела Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка в м. Детройт|Української Капели Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка (нині у м. Детройт, США)]] (1942—1973). Володів технікою харківського способу гри на бандурі, яку розробив [[Хоткевич Гнат Мартинович|Гнат Хоткевич]]. Володів сильним, красивим, оригінального тембру бас-баритоном.
== Біографія ==
[[Файл:Minialo P.jpg|thumb|ліворуч|200px|П. Міняйло 1935 р.]]
Початкову музичну освіту отримав до революції 1917 у [[Полтавська духовна семінарія|Полтавській духовній семінарії]], де навчався на священика.
Рядок 49 ⟶ 50:
Пройшов весь шлях Капели від початку до кінця. На гастролі до Європи (1958) не поїхав через поважний вік, але пізніше виступав у локальних концертах.
Із споминів Петра Китастого: «У Павла Міняйла було вроджене відчуття музичної фрази. Він глибоко відчував українську пісню і вміло поєднував слово і мелодію. Іншими словами - співав художньо. А це - найбільший комплімент вокалісту. Він віддавав пісні всю свою душу. Його тембр, його спів прикрашали Капелу. Як і спів усіх інших корифеїв. Любив поезію Тараса Шевченка. Не забуду, як на одній із Шевченківських імпрез, він, стоячи невидимим за великим портретом Шевченка у центрі сцени, натхненно і зворушливо прочитав своїм красивим, резонансним голосом вибірки поезій з «Кобзаря», створивши враження, що говорить сам поет»<ref>[http://www.chasipodii.net/article/1862/?vsid=fc5ad465d33eab109de6107 Міняйло Павло Денисович. У ст.:«Хоробра
До Америки виїхав разом з дружиною Оленою Миколаївною і донькою Ніною.
Рядок 56 ⟶ 57:
Після війни рідний брат Сергій залишився в Києві і далі грав в [[Київська капела бандуристів|Державній капелі бандуристів УРСР]]. Між братами йшло активне листування і обмін матеріалами з одного континенту на другий.
===Література===
| |||