П'єр Абеляр: відмінності між версіями

Деякі коментатори вважали, що Абеляр не залишив жодного орієнтиру у визначенні гріховної згоди. Проте насправді він робить таке зауваження: згода є гріховною, коли вона виражає позицію презирства («contemptus») до Бога. Це відбувається тоді, коли згода сформована у зневазі до Божих законів. Щоб дати згоду таким чином людина має знати, якими є Божі закони, але ця необхідність може здаватися сумнівною, зважаючи, що в язичницьких культурах люди не знають християнського Одкровення. Але в Абеляра концепція Божих законів є досить широкою. Вона включає як Старий Закон Старого Заповіту, так і Новий Закон Нового Заповіту, а також багато самоочевидних настанов природного права, таких як заборона вбивства, брехні, перелюбства і т. д. Ці настанови наявні і як пункти Старого чи Нового Законів, і існують незалежно у змісті християнського Одкровення. Язичницькі мислителі безсумнівно мали доступ до таких настанов, що завірено в їхніх писаннях. Освоєння їх не потребує особливих інтелектуальних зусиль, для цього достатньо мати свідомість. Таким чином колективний інстинкт отримує доступ до очевидних істин, але не лише істин природного права. Люди в цілому мають цей інстинкт, так що їх презирство у зневазі до природного права і є прикладом презирства до Бога. Тому це презирство є гріхом. Ті люди, які почерпнули корисне із Одкровення і мають доступ до того, що Абеляр називає «позитивним правом» — спочатку Старого Закону, а тепер Нового, — мають набагато більше можливостей розпізнати згоду на таке презирство.

Основним поняттям етичної системи Абеляра є поняття милосердя («caritas»), що означає любов до Бога заради свого власного блага, блага оточуючих та блага самого Бога. Якщо це поняття відображає стан усієї душі, то воно складає головну чесноту. Якщо гріх є презирством до Бога, то звичка творити діяння у любові до Бога, має захищати людину від гріха. Абеляр схвалює минулі підходи до теорії чеснот, де спочатку треба розпізнати головні чесноти, а потім побудувати їх на основі справедливості. Він робить так само, лише замінюючи язичницьку головну чесноту — справедливість — на милосердя. Воно є основним засобом досягти гідної згоди, і найважливіше — воно є кінцем людської боротьби, найвищим благом для людей. Небесною нагородою за це є видіння райського блаженства. Розрізнення гідної згоди від райської винагороди, до якої вона веде, може здатися інтуїтивною задачею, проте, за Абеляром, і згоди, і нагорода ведуть до того ж самого: любові до Бога (так само, як гріховні згоди і пекло призводять до ненависті до Бога). Строго кажучи, рай навіть і не є винагородою. Він досягається шляхом збереження милосердя у внутрішньому житті людини.

 

== Див. також ==