Антикознавство: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Антикознавство''' — галузь гуманітарних наук, присвячена дослідженю [[Стародавній Рим|Риму]] та [[Стародавня Греція|Греції]] в епоху [[класична античність|класичної античності]].
== Антикознавство в Україні ==
=== Ніжинський історико-філологічний інститут ===
Академічне вивчення всесвітньої історії в [[Російська імперія|Російській імперії]] було започатковано на початку [[18 століття|XVIII ст.]], коли була заснована в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]] [[Петербурзька академія наук|російська Академія наук і художеств]], на роботу в яку були запрошені іноземні вчені. Одним з перших академіків класиків був [[Ґоттліб-Зіґфрід Баєр]], який прибув в Академію в лютому 1726 р. Отже, з самого початку свого існування вітчизняне антикознавство розвивалось як відгалуження німецької школи. Перелом у викладанні класики був пов'язаний з приходом на кафедру всесвітньої історії Санкт-Петербурзького університету проф. [[Михайло Куторга]], якому і судилося стати основоположником першої вітчизняної античної школи<ref name="frolov">Фролов Э. Д. Русская наука об античности: историографические очерки / Э. Д. Фролов. – СПб.: Изд-во С.-Пб. ун-та, 1999. – 626 с.</ref>. Попри свою тезу про «чисту» науку, Михайло Куторга зазначав і практичний сенс антикознавства. З цього приводу він писав, що «…історія Греції має саме для нас…, особливу вагу і значення: вона послуговує для точнішого зрозуміння нашого народу»<ref name="kutorga">Куторга М. С. О науке и ее значении в государстве // Журнал Министерства народного просвещения. – 1867. – № 1. – С. 162-191.</ref>. І так як [[Західна Європа]] виводить свою історію з давнього Риму, завданням вітчизняних істориків є вивчення Греції і Візантії, як витоків слов'янських держав: «Вивчаючи історію давніх греків, ми вивчаємо історію своїх… духовних пращурів»<ref name="kutorga" />.
Та попри блискучі викладацькі успіхи, професор Михайло Куторга не обмежувався лекціями в університеті. З кінця 40-х років він створив у себе на дому щось на зразок історичного семінару для охочих студентів. З цього семінару вийшла ціла плеяда видатних учених, серед яких був і основоположник антикознавства в [[Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька|НІФІ]] проф. [[Люперсольський Петро Іванович|Петро Люперсольський]]. До того ж, якщо врахувати, що він у [[Берлінський університет|Берлінському університеті]] пройшов курс лекцій першокласних європейських вчених XIX ст. [[Леопольд фон Ранке|Леопольда фон Ранке]], [[Теодор Моммзен|Теодора Моммзена]], [[Ернст Роберт Курциус|Ернста Курциуса]]<ref name="lupersolky">Люперсольский Петр Иванович [автобиография] // Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине. 1875–1900. Преподаватели и воспитанники. – Нежин, 1900. – С. 45-46.</ref>, Ніжинський інститут отримав одного з кращих вітчизняних вчених-класиків.
Метою створеного 1875 р. Інституту, за статутом<ref name="izvestia">Отчёт о состоянии и деятельности Института за 1876/7 учебный год // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. – К., 1878. – Т. ІІ. – С. 8-20.</ref>, була підготовка вчителів давніх мов та словесності, а згодом істориків-класиків. На той час в європейських та вітчизняних університетах завданням [[класична філологія|класичної філології]] було дослідження естетичного боку античних текстів. Особливістю ж антикознавства НІФІ було зближення класичної філології та історії. Важливою у цьому аспекті є чітка позиція професора Петра Люперсольського, виражена в дискусії з приводу відкриття історичного відділення в НІФІ (1882 р.), що історик не може бути істориком без досконалого володіння давніми мовами<ref name="arch">Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжин, ф. 1105, оп. 1, спр. 215. – 129 арк.</ref>, що було реалізовано вітчизняною наукою на кінець XIX ст.
Відтак, у статуті історичного відділення НІФІ професори [[Григорій Едуардович Зенгер|Григорій Зенгер]] і Петро Люперсольський, як видатні представники античної школи, зазначали, що метою заснування нового відділення має стати посилення викладання історії […]. Позаяк та другорядна роль, яка відводиться історії, не відповідає значенню цієї науки в колі філологічних знань. Однак важливу частину занять має складати читання і критичний розбір давніх авторів та інших пам’яток на обох класичних мовах. Це дасть змогу випускникам історичного відділення бути як викладачами історії, так і давніх мов<ref name="izvestia2">Отчёт о состоянии и деятельности Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине за 1880/81 учебный год // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. – К.; Лейпциг, 1882. – Т. VІІ. – С. 1-50.</ref>.
=== Новоросійський-Одеський університет ===
Відкриття [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Новоросійського університету в Одесі]], відбулося [[1 травня]] [[1865]] року. Серед факультетів нового центру освіти, як пише в своїх спогадах відомий учений — античник [[Василій Іванович Модестов|Василій Модестов]], «був непоганий на перший раз і історико-філологічний факультет»<ref>Новороссийский университет в воспоминаниях современников / авт. — сост. Ф. А. Самойлов. — Одесса: Астропринт, 1999. — С. 12.</ref>. Дійсно, біля його витоків стояли сам Василій Модестов, молодий петербуржець, магістр римської словесності, якому судилося стати одним з провідних російських фахівців з історії стародавнього Рима; викладачі колишнього Рішельевського ліцею: спеціалісти з античної історії [[Брун Пилип Карлович|Пилип Брун]] і [[Юргевич Владислав Норбертович|Владислав Юргевич]]; визначний славіст і візантінознавець [[Григорович Віктор Іванович|Віктор Григорович]]; випускник Дерптського університету, професор грецької філології, [[Струве Федір Аристович|Федір Струве]].
Новий етап в історії факультету починається після затвердження Загального Статуту Імператорських російських університетів від [[23 серпня]] [[1884]] року<ref>Общий Устав Императорских российских университетов от 23 августа 1884 г. — Полное собрание законов Российской империи. — Собрание III. — Т. IV. — 1884. (№ 1934-2642). — СПб., 1887. — № 2404. — С. 456-474.</ref>. Вивчення стародавнього світу та середніх віків концентрується відтепер на кафедрах класичної філології, загальної історії, теорії та історії мистецтв, церковної історії.
Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] факультет був евакуйований, але не припинив своєї роботи, тому зміг швидко відновити роботу по її завершені.
== Примітки ==
{{reflist}}
== Джерела інформації ==
* Д. С. Гордієнко [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2009_2/24.html Професор Петро Люперсольський як історик античності]
* О. О. Радзиховська, Т. О. Ізбаш, С. Є. Березін, [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zif/2005-2008/pub/16/37.pdf Традиції антикознавства та медієвістики в Новоросійському — Одеському університеті: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків]
{{Hist-stub}}
| |||