Рудня: відмінності між версіями

'''Ру́дня''' – — металургійне підприємство нав Україні у ХІV – — ХІХ ст., на якому з [[залізна руда|руди]] отримували залізо. Вперше термін "«рудня"» трапляється у грамоті [[Володимир Ольгердович|Володимира Ольгердовича]] 1390 року.

Рудні з'явилися на [[Полісся|Поліссі]] у ХІV ст., прийшовши на зміну колишнім невеличким підприємствам з використанням ручних [[Сиродутне горно|сиродутних горен]]. Особливісттю рудні було використання для виробництва металу [[Водяне колесо|водяного двигуна]]. За допомогою водяного колеса приводили у дію [[міх]]и для нагнітання повітря у залізоплавильну піч (печі називалися горно, домниця, димарка), ковальські молоти, а також механізми, що подрібнювали залізну руду. Рудні будували поблизу річок.

У другій половині ХVІІ століття на [[Лівобережна Україна|лівобережному]] Поліссі залізо для війська виготовляли шість гетьманських підприємств і де-кількадекілька підприємств, що належали козацькій старшині. Біля десяти рудень належало монастирям. Так, Чернігівський Троїцько-Ільїнський монастир 1687 року збудував на річці [[Немильня|Немильні]] залізоробне підприємство продуктивністтю біля 100 [[пуд]]ів заліза на рік. В цей період власні металургійні підприємства будували окремі ремісники і селяни. У 1740 – — 1750 роках на Лівобережжі діяло 50 рудень, кожна з яких виробляла 500 – — 700 сиродутного металу на рік. Таким чином, виробництво заліза тут досягало 25 – — 35 тис. пудів, або 400 – — 560 тон. При витраті на 1 пуд заліза 3 – — 5 пудів руди загальний об’ємоб'єм щорічного видобутку цієї сировини складав біля 175 тис. пудів.

Лівобережні рудні були переважно невеликими підприємствами. Вони мали всередньому по 2 – — 3 горна і водяних колеса, на них працювало12 – — 14 чоловік.

Виконавцем робіт на рудні був ру́дник. З всієїусієї кількості виробленого заліза рудник десятину віддавав військовій скарбниці, а [[рата|рату]] власникові рудні. З залишку він оплачівавоплачував працю робітникам натурою або грошімагрошима. Метал продавали на місці приїжджим купцям або на ярмркахярмарках.

З другої половини ХVІІІ століття металургійне виробництво на Лівобережному Поліссі почало скорочуватись. За довгий час існування деревно-вугільної металургії у цьому районі в значній мірі вичерпалися запаси болотних руд, розташованих біля підприємств, обрідшали ліси. Збільшення відстані перевезеньсировини і палива підвищувало собівартість заліза. У зв’язкузв'язку з ліквідацією у 1753 році митниці на кордоніУкраїникордоні України з Росією виросло ввезення нав Україну більш дешевогодешевшого уральського металу.

На Правобережному Поліссі було набагато більше рудень, аніж на Лівобережному. На кінець ХVІІІ століття їх тут було біля 500, в тому числі на території Київського воєводства у 1790 –&nbsp;— 1791 роках –&nbsp;— майже 200. На кінецьНаприкінці ХVІІІ століття відбувався процес зменьшеннязменшення кількості рудень. На 1836 рік рудень тут залишалося 153, а 1853 року –&nbsp;— лише 61. <ref> Середенко М. &nbsp;М. &nbsp;Чорна металургія України. 1917 –&nbsp;— 1957. –&nbsp;— Київ, 1957.&nbsp;— СторС. 8. </ref> Спочатку, цьому сприяло, зокрема, будівництво тут для виробництва заліза з руди великих порівняно з руднями доменних заводів. Доменні заводи значно перевищували рудні за об’ємомобсягом виробництва металу, чисельносттючисельністю робітників, мали більшдосконалішу досконалу организаціюорганізацію праці, кращу технічну оснащеність. Потім під впливом більш дешевогодешевшого уральського металу і заводів на півдні України процес занепаду виробництва заліза у руднях на Поліссі значно підвищивсяпришвидшився.

Перші рудні у Карпатах, про які є згадки у письмових джерелах, датуються ХV століттям.

Піч для виплавляння заліза з руди (димарка, домниця) являла собою невисоку відкриту піч, що мала димар. У округле поглиблення печі (заправу), обмазане зсередини глиною, засипали слоямишарами [[деревне вугілля]] і промиту подрібнену руду разом з нелюсованим [[вапно]]м , що слугуваласлугувало [[флюс]]ом. Завантаження печі проводилося копачками і кошиками. Задня частина печі була трохи піднята, і у ній зроблено отвір, через яке повітря, нагнітаємещо нагніталось двома міхами, надходило у піч. НеприривчастимНеперервним рухом міхів у горні підтримувалася темпеатуратемпература, необхідна для виплавлення заліза. Плавка тривала зазвичай 8 – 128—12 годин. У міру осідання [[шихта|шихти]] підсипувалипідсипали вугілля ій руду. Рідкий [[шлак]] випускали через отвір у нижній частині печі. Низ печі поступово заповнювався губчастою тістоподібною залізістоюзалізистою масою (крицею). Витягнуту з печі крицю масою 5 –&nbsp;— 6 пудів облуплювали дерев’янимидерев'яними молотками, потім, розігрівши, обтискали під великим молотом для видалення шлаку і надання більшої щільності. Після цього крицю розтинали на кілька частин, частіше на три. Кожну частину розжарювали у ковальському горні і остоточноостаточно обтискували під великим молотом. З криці масою 6 –&nbsp;— 8 пудів отримували в реші врешті-решт 4 пуди придатного для використання заліза.

== ТопонімикаТопоніміка ==

Рудні мали значне розповсюдження і пам'ять про них залишилася у назвах поселень, як, наприклад, [[Рудня (значення)|Рудня]], Руда, Рудники, Димарка, [[Гамарня]]. Про загальну кількість рудень, які існували на всьому Українському Поліссі у [[ХІV]]—[[ХVІІІ]] ст., можна робити висновок поза [[топонім]]іціікою. Загалом у Поліссі налічується 526 поселень, назви яких свідчать про те, що тут виробляли залізо і залізні вироби. Однак, кількість металургійних підприємств, що існували, значно більша, ніж назв поселень.

== ЛітертураЛітература ==

* Развитие металлургии в Украинской ССР. -&nbsp;— Киев: Наукова думка. -&nbsp;— 1980.&nbsp;— СтрС. 32 - 3832—38.