Міняйло Павло Денисович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Ejensyd (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
{{Картка:Музикант
| Ім'я =Міняйло Павло
| Підпис =
| Ключ =
| Лого =
| Фото =Міняйло Павло.jpg
| Опис_фото =
| Справжнє_ім'я =Міняйло Павло Денисович
| Народження =[[1896]]
| Звідки =[[Полтавська губернія]] [[Російська імперія|Російської імперії]]
| Смерть =[[1973]]
| Місце смерті =[[США]]
| Роки =
| Країна =[[Російська імперія]], [[УНР]], [[СРСР]], [[Німеччина]], [[США]]
| Національність =[[українець]]
| Освіта =
| Професія =
| Співацький голос =[[бас]]-[[баритон]]
| Інструмент =[[бандура]]
| Жанр =
| Псевдонім =
| Гурт =
| Співробітництво =
| Співпраця =
| Нагороди =
| Лейбл =
| Улюблений інструмент =
| Сайт =
}}
'''Міня́йло Павло́ Дени́сович''' (*[[1896]] [[Полтавська губернія]] [[Російська імперія|Російської імперії]] — †[[1973]] [[США]]) — бандурист [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]] (з 1925), [[Київська капела бандуристів|Державної капели бандуристів УРСР]] (з 1935) та [[Українська Капела Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка в м. Детройт|Української Капели Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка (нині у м. Детройт, США)]] (1942—1973). Володів технікою харківського способу гри на бандурі, яку розробив [[Хоткевич Гнат Мартинович|Гнат Хоткевич]]. Володів сильним, красивим, оригінального тембру бас-баритоном.
▲Учасник [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]] (з 1925 р.), [[Київська капела бандуристів|Державній капелі бандуристів УРСР]] (з 1935 р.)та [[Українська Капела Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка в м. Детройт|Української Капели Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка в м. Детройт]] (1942 р.),
Початкову музичну освіту отримав до революції 1917 у [[Полтавська духовна семінарія|Полтавській духовній семінарії]], де навчався на священика.
Після війни рідний брат Сергій залишився в Києві і далі грав в [[Київська капела бандуристів|Державній капелі бандуристів УРСР]]. Між братами ішла активна переписка і перекидання матеріалів з одного континента в другу.▼
Після встановлення [[радянська влада|радянської влади]] на [[Полтавщина|Полтавщині]] працював у друкарні.
Ще до вступу до [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]] співав разом з [[Панасенко Йосип Миколайович|Йосипом Панасенком]] у Катедральному та Національному хорах у [[Полтава|Полтаві]].
Разом з [[Кабачок Володимир Андрійович|Володимиром Кабачком]] виїздив на консультації до Гната Хоткевича, у [[Харків]].
[[Файл:Полтавська капела бандуристів 1927.jpg|міні|ліворуч|400пкс|Фотографія колективу Полтавської капели бандуристів, 1927 (У першому ряду — Андрій Кононенко, Григорій Назаренко, Йосип Панасенко, Володимир Кабачок, Яків Кладовий, Данило Піка; другий ряд — Яків Протопопич, Юрко Колісник, Павло Міняйло, Олесь Булдовський, Сергій Міняйло]]
Після ліквідації владою Полтавської капели бандуристів переїхав до [[Київ|Києва]] (1934), на нетривалий термін членцв капели прикріпили до Хору Нестора Городовенка (капели «Думка»).
На початку війни був мобілізований до [[Червона армія|Червоної армії]] і мав вишкіл радиста-зв'язківця. Потрапив у полон, але зміг втекти на шляху до табору військовополонених.
З кінця 1941 року у [[Капела бандуристів імені Тараса Шевченка|Капелі бандуристів ім. Т. Шевченка]].
Пройшов весь шлях Капели від початку до кінця. На гастролі до Європи (1958) не поїхав через поважний вік, але пізніше виступав у локальних концертах.
Із споминів Петра Китастого: «У Павла Міняйла було вроджене відчуття музичної фрази. Він глибоко відчував українську пісню і вміло поєднував слово і мелодію. Іншими словами - співав художньо. А це - найбільший комплімент вокалісту. Він віддавав пісні всю свою душу. Його тембр, його спів прикрашали Капелу. Як і спів усіх інших корифеїв. Любив поезію Тараса Шевченка. Не забуду, як на одній із Шевченківських імпрез, він, стоячи невидимим за великим портретом Шевченка у центрі сцени, натхненно і зворушливо прочитав своїм красивим, резонансним голосом вибірки поезій з «Кобзаря», створивши враження, що говорить сам поет»<ref>[http://www.chasipodii.net/article/1862/?vsid=fc5ad465d33eab109de6107 Міняйло Павло Денисович. У ст.:«Хоробра “cімнадцятка”, яка зберегла Капелу»]</ref>.
До Америки виїхав разом з дружиною Оленою Миколаївною і донькою Ніною.
Похований на українському цвинтарі у Бавдн Бруці, у дільниці, виділеній для членів Капели бандуристів
▲Після війни рідний брат Сергій залишився в Києві і далі грав в [[Київська капела бандуристів|Державній капелі бандуристів УРСР]]. Між братами
===Література===
* Назаренко, Г. – '''Павло Міняйло (посмертна згадка)''' // “Нові дні”, Торонто, листопад, 1973
* Самчук, У. - '''Живі струни''' — Детройт, США, 1976 (468с.)
* Лідія Корсун. Хоробра «cімнадцятка», яка зберегла Капелу.—«Час і Події», 08/09/2007, номер #2007-32, 08/16/2007, номер #2007-33
== Примітки ==
{{reflist}}
[[Категорія:Народились 1903]]
| |||