Об'єднання Німеччини: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Ilya (обговорення | внесок) м Скасування редагування № 7957513 користувача 93.127.21.190 (обговорення) |
|||
Рядок 10:
Історики не дійшли спільної думки щодо того, чи мав [[Отто фон Бісмарк]] генеральний план розширення [[Північнонімецький союз|Північнонімецького союзу]] 1866 року для приєднання досі незалежних німецьких держав в єдине ціле, або ж він просто прагнув розширити владу [[Королівство Пруссія|Королівства Пруссія]]. Вони дійшли висновку, що інші чинники, на додаток до впливу «[[Реальна політика|реальної політики]]» Бісмарка примусили ряд ранніх держав змінити політичні, економічні, військові та дипломатичні відносини в XIX столітті. Реакція на данський і французький [[націоналізм]] створила умови для прояву німецької єдності. Військові успіхи, особливо Пруссії, в трьох регіональних війнах породили ентузіазм і гордість, якою могли скористатись політики для об'єднання. Цей досвід нагадував пам'ять про взаємне досягнення в наполеонівських війнах, особливо [[Війна шостої коаліції|Визвольної війни]] 1813—14 рр. Поява Німеччини без Австрії, політичне та адміністративне об'єднання в 1871 році принаймні тимчасово розв'язало проблему дуалізму.
== Німецькомовна Центральна Європа на початку XIX століття ==
{{Seealso|Священна Римська імперія}}
[[File:Philipp Veit 008.jpg|thumb|Германія, уособлення німецької нації, з'являється в повітрі (фреска, Філіп Вайт, 1834-1836 рр.) Вона тримає щит з гербом Німецького союзу (див. збільшене зображення нижче) і стоїть на щитах, що тримають семеро традиційних виборців Священної Римської імперії.]]
[[File:Wappen Deutscher Bund.svg|upright|thumb|Герб [[Німецький союз|Німецького союзу]].]]
До 1806 р. існувало понад 300 політичних утворень з німецькомовним населенням в Центральній Європі, більшість з них були частиною [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] або великими спадкові володіннями [[Габсбурги|Габсбургів]]. Вони різнились в розмірах від невеликих земель князівської гілки родини [[Гогенлое]] до значних, чітко визначених територій, як [[королівство Баварія]] та [[Королівство Пруссія|Прусія]]. Вони малий різний устрій: серед них були [[Імперське Вільне місто|вільні імперські міста]] різних розмірів, як потужний [[Аугсбург]] та невеличкий [[Вейль-дер-Штадт]]; церковні землі, також різних розмірів і впливу, як багаті абатства [[Райхенау (острів)|Рейхенау]] і потужне [[архієпископство Кельнське]]; і династичних князівств, як Вюртемберг.
Ці землі (або частини з них, як володіння [[Габсбурзька монархія|Габсбургів]] і Гогенцоллернів а також територій за межами імперії структур) становили території Священної Римської імперії, в складі якої інколи перебувало понад 1000 держав. З [[15 століття|XV століття]], за небагатьма винятками, [[курфюрст]]и імперії з обирали [[Імператори Священної Римської імперії|імператорами Священної Римської імперії]] голов династії [[Габсбурги|Габсбургів]]. Серед німецькомовних держав Священної Римської імперії, адміністративні і правові механізми, передбачали механізми для розв'язання суперечок між селянами і поміщиками, між країнами і всередині окремих країн. Завдяки організації [[імперський округ|імперських округів]] ({{lang-de|Reichskreise}}), групи держав консолідували ресурсів та підтримували регіональний та організаційний розвиток, в тому числі економічне та оборонне співробітництво<ref>Див., наприклад, James Allen Vann, ''The Swabian Kreis: Institutional Growth in the Holy Roman Empire 1648–1715''. Vol. LII, Studies Presented to International Commission for the History of Representative and Parliamentary Institutions. Bruxelles, 1975. Mack Walker. ''German home towns: community, state, and general estate, 1648–1871''. Ithaca, 1998.</ref>.
[[Війна другої коаліції]] 1799-1802 рр. призвела до поразки імперських і союзних військ [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона I Бонапарта]]; [[Люневільський мир|Люневільський]] (1801 р.) та [[Ам'єнський мир|Ам'єнський]] (1802 р.) мирні договори і [[Німецька медіатизація|медіатизація]] 1803 р. передані більшу частину Священної Римської імперії династичним державам; секуляризовані церковні території, і більшість з імперських міст зникли з політичної карти, а їхнє населення мусило стати лояльним до нових князів та королів. Ця передача збільшила території [[Королівство Вюртемберг|королівства Вюртемберг]] і [[Велике герцогство Баден|герцогства Баден]]. 1806 року, після успішного вторгнення в Пруссію та поразки Пруссії і Росії в спільних [[Битва при Єні та Ауерштедті|битвах при Єні та Ауерштедті]], Наполеон продиктував умови [[Пресбурзький мир|Пресбурзької мирної угоди]], якою імператор розпустив Священну Римську імперію<ref>Robert A. Kann. ''History of the Habsburg Empire: 1526–1918,''Los Angeles, 1974, p. 221.<br/>Golo Mann, ''Deutsche Geschichte des 19. und 20. Jahrhunderts'', Frankfurt am Main, 2002, p. 70.</ref>.
=== Піднесення німецького націоналізму в часи Наполеона ===
{{Seealso|Наполеонівські війни}}
В часи [[Гегемонія|гегемонії]] [[Перша Французька імперія|Французької імперії]] (1804-1814 рр.), популярний німецький націоналізм переживав піднесення в реорганізованих німецьких державах. Частково через спільний досвід (хоча і під пануванням Франції) з'явились аргументи на користь визнання "Німеччини" як єдиної держави. Для німецького філософа [[Йоганн Готліб Фіхте|Йоганна Готліба Фіхте]],
<blockquote>
По-перше, справжніми, дійсно природними кордонами держав що не викликають сумніву є внутрішні кордони. Ті, хто спілкується єдиною мовою пов'язані між собою безліччю невидимих ниток самою природою, задовго до будь-якого людського мистецтва; вони розуміють один одного і здатні досягати ще яснішого взаєморозуміння, вони мають бути разом і за своєю природою є одне неподільне ціле.<ref>''Zuvörderst und vor allen Dingen: – die ersten, ursprünglichen und wahrhaft natürlichen Grenzen der Staaten sind ohne Zweifel ihre inneren Grenzen. Was dieselbe Sprache redet, das ist schon vor aller menschlichen Kunst vorher durch die blosse Natur mit einer Menge von unsichtbaren Banden aneinander geknüpft; es versteht sich untereinander, und ist fähig, sich immerfort klarer zu verständigen, es gehört zusammen, und ist natürlich Eins und ein unzertrennliches Ganzes.'' {{cite web
| first = Johann Gottlieb
| last = Fichte
| authorlink = Йоганн Готліб Фіхте
| title = [[Reden an die deutsche Nation]]
| url = http://www.zeno.org/Philosophie/M/Fichte,+Johann+Gottlieb/Reden+an+die+deutsche+Nation/13.+Fortsetzung+der+angefangenen+Betrachtung
| work = www.zeno.org
| publisher =
| year = 1808
| month =
| accessdate = 2009-06-06
}} ст. 408.
</ref></blockquote>
Спільна мова, можливо, і розглядалась як основа нації, але, як відзначили німецькі історики XIX століття, знадобилось щось більше за спільну мову для об'єднання декількох сотень політичних утворень<ref>James Sheehan, ''German History, 1780–1866'', Oxford, 1989, pp. 434.</ref>. Досвід німецькомовної Центральної Європи в роки французької гегемонії сприяв появі почуття спільної справи вивільнення від французьких загарбників та відновлення влади у власних землях. Гострота кампанії Наполеона [[Війна четвертої коаліції|в Польщі]] (1806-1807 рр.), на [[Іспано-французька війна|Піренейському півострові]], Західній Німеччині та катастрофічне [[Франко-російська війна 1812|вторгнення в Росію]] в 1812 році розчарувало багатьох німців, як селян, так і князів. [[Континентальна блокада]] Наполеона майже зруйнувала економіки центральної Європи. У вторгненні до Росії брало участь майже 125 тисячі військових з німецьких земель, і понесені втрати спонукало багатьох німців різного соціального походження до боротьби за центральну Європу вільну від Наполеона<ref>Jakob Walter, and Marc Raeff. ''The diary of a Napoleonic foot soldier''. Princeton, N.J., 1996.</ref> Створення бойових загонів, таких як [[Добровольчий корпус Лютцова]], стали прикладом цієї тенденції<ref>Sheehan, pp. 384–387.</ref>.
[[File:Battle Of The Nations-Monument.jpg|thumb|left|[[Пам'ятник Битві народів]], зведений до століття битви в 1913 році, відзначає зусилля німецького народу в перемозі над Наполеоном.]]
Фіаско в Росії послабило контроль франції за німецькими князями. 1813 року Наполеон розгорнув кампанію в німецьких державах, аби повернути їх до французької орбіти; наступні [[Війна шостої коаліції|Визвольні війни]] завершилися великою [[Битва під Лейпцигом 1813|битвою під Лейпцигом]], також відомою як Битва народів. В жовтні 1813 року, понад 500 тисяч чоловік протягом трьох днів беруть участь в запеклих боях, що робить її найбільшою європейською наземною битвою XIX століття. Співпраця призвела до рішучої перемоги коаліції Австрії, Росії, Пруссії, Швеції та Саксонії, і це поклало кінець французької влади на схід від Рейну. Успіх надихнув коаліційні сили переслідувати Наполеона через Рейн, його армія і його уряд розпались, а Наполеон був ув'язнений на [[Ельба (острів)|Ельбі]]. Під час короткого правління Наполеона, відомого як [[Сто днів|100 днів]] 1815 року, силами Сьомої коаліції, в тому числі англійською армією під командуванням [[Артур Веллслі|герцога Веллінгтона]] і прусської армії під командуванням [[Гебхард Леберехт фон Блюхер|Гебхард фон Блюхера]] здобули перемогу в [[Битва при Ватерлоо|битві при Ватерлоо]] (18 червня 1815 р.)<ref>Хоча Прусська армія здобула собі репутацію в семирічній війні, вона була зруйнована принизливими поразками під Йєною та Ауерштадті. Під час вигнання до Росії, деякі офіцери, зокрема [[Карл фон Клаузевіц]] висловились за реорганізацію та нові методи навчання. Sheehan, p. 323.</ref>. Важлива роль, яку відіграли війська Блюхера, особливо після відступу з поля [[Битва при Ліньї|в Ліньї]] напередодні, допомогла переломити хід боротьби проти французів. Прусська кіннота переслідувала розбитих французів ввечері 18 червня закріпивши перемогу союзників. З точки зору німців, дії військ Блюхера при Ватерлоо, а також спільні зусилля в Лейпцигу, стали об'єктом гордості та ентузіазму<ref>Sheehan, pp. 322–23.</ref>. Таке трактування стало ключовою складовою [[Борусський міф|Борусського міфу]], створеного згодом про-прусські налаштованими істориками XIX століття<ref>David Blackbourn, and Geoff Eley. ''The peculiarities of German history: bourgeois society and politics in nineteenth-century Germany.'' Oxford & New York, 1984, part 1; Thomas Nipperdey, ''German History From Napoleon to Bismarck, 1800–1871'', New York, Oxford, 1983. Chapter 1.</ref>.
=== Зміни в центральній Європі і посилення німецького дуалізму ===
{{Seealso|Віденський конгрес}}
[[File:HRR 1789 EN.png|thumb|300px|Карта [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] в 1789 році. На карті переважають Габсбурзька монархія (коричневий) і Пруссія (синій колір), також помітна велика кількість дрібних держав (багато з них не показані через масштаб).]]
Після поразки Наполеона, на [[Віденський конгрес|Віденському конгресі]] була створена нова європейська політико-дипломатична система основана на [[Баланс сил (геополітика)|балансі сил]]. Ця система перетворила Європу на ряд [[Сфери впливу|сфер впливу]] які, в деяких випадках, придушували прагнення певних національностей, зокрема німців та італійців<ref>Sheehan, pp. 398–410; Hamish Scott, ''The Birth of a Great Power System, 1740–1815'', US, 2006, pp. 329–361.</ref>. Взагалі кажучи, більша Пруссія разом з 38 інших держав консолідованих з медіатованих територій 1803 р. були об'єднані в сфері впливу [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]]. Конгрес створив слабкий [[Німецький союз]] (1815-1866 рр.) на чолі з Австрією, з "[[Бундестаг (Німецький союз)|федеральним парламентом]]" (так званий ''Бундестаг'' або {{lang-de|Bundesversammlung}}), який проводив засідання у [[Франкфурт-на-Майні]]. На знак визнання традиційно імперського статусу династії Габсбургів, імператор Австрії отримав титул президента цього парламенту. Однак, вбудоване в систему домінування Австрії не враховувало появу Пруссії в імперській політиці. Відтоді, як [[курфюрст]] [[Бранденбург]]у проголосив себе королем Пруссії на початку століття, територія королівства неухильно зростала внаслідок воєн та успадкування. Консолідація сил Пруссії стала особливо ясною у [[Війна за австрійську спадщину|війні за австрійську спадщину]] та [[Семирічна війна|Семирічній війні]] [[Фрідріх II (король Пруссії)|Фрідріха Великого]]<ref>Sheehan, pp. 398–410.</ref>. Коли [[Марія Терезія]] та [[Йосип II|Йосип]] спробували відновити гегемонію Габсбургів у Священній Римській імперії, Фредерік відповів створенням [[фюрстенбунд|союзу князів]] ({{lang-de|Fürstenbund}}) в 1785 році. Австро-прусський [[німецький дуалізм|дуалізм]] міцно вкоренився в стару імперську політику. Боротьба за збереження балансу сил призвела, зокрема, до [[війна за баварську спадщину|війни за баварську спадщину]] та "картопляну війну" серед простого народу. Навіть після розпаду Священної Римської імперії, це змагання вплинуло на ріст і розвиток націоналістичних рухів XIX століття<ref>Jean Berenger. ''A History of the Habsburg Empire 1700–1918.'' C. Simpson, Trans. New York: Longman, 1997, ISBN 0-582-09007-5. pp. 96–97.</ref>.
=== Проблеми реорганізації ===
Незважаючи на склад бундестагу (зборів чи парламенту), його не можна розглядати як всенародно обрану групу представників. Багато держав не мали конституції, а ті, що мали, наприклад, [[велике герцогство Баден]], надавали [[право голосу]] на основі жорстких вимог до наявності майна, що фактично обмежило кількість виборців до невеликої частини чоловічого населення<ref>Lloyd Lee, ''Politics of Harmony: Civil Service, Liberalism, and Social Reform in Baden, 1800–1850'', Cranbury, New Jersey, 1980.</ref>. Крім того, це непрактичне рішення не врахувало новий статус Пруссії. Хоча прусська армія і зазнала великої поразки 1806 року в [[Битва при Єні та Ауерштедті|битві при Єні та Аурештадті]], вона ефективно виступила в [[Битва при Ватерлоо|битві при Ватерлоо]]. Відповідно, прусські лідери розраховували на помітну роль в політиці Німеччини<ref>Adam Zamoyski, ''Rites of Peace: The Fall of Napoleon and the Congress of Vienna'', New York, 2007, pp. 98–115, 239–40.</ref>.
[[File:Map-GermanConfederation.svg|right|thumb|upright=1.67|Границі Німецького союзу. Пруссія позначена синім, Австрія — жовтим, решта — сірим.]]
Хвиля німецького [[націоналізм]]у, посилена досвідом німців перебування під наполеонівським правлінням, об'єднавшись, спочатку, з [[лібералізм]]ом, змінила політичні, соціальні та культурні відносини в німецьких державах<ref>L.B. Namier, (1952) ''Avenues of History.'' London, ONT, 1952, p. 34.</ref>. В цьому контексті, можна виявити його корені в досвіді німців перебування під правлінням Наполеона<ref>Nipperdey, pp. 1–3.</ref>. Студентські [[Бурши]] ({{lang-de|Burschenschaft}}) та популярні демонстрації, як у [[Замок Вартбург|Вартбурзі]] в жовтні 1817 р., сприяли посиленню почуття єдності серед німецькомовних мешканців центральної Європи. Крім того, приховані, а інколи і явні обіцянки, дані під час Визвольної війни породили очікування [[сверенітет народу|народного суверенітету]] та широкої участі в політичному процесі, обіцянки, які значною мірою залишились невиконаними після досягнення миру. Агітація студентських організацій призвела до того, що такі консервативні лідери, як [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Клеменс Венцель, князь фон Меттерніх]] стали побоюватись зміцненню національної самосвідомості; за вбивством німецького драматурга [[Август фон Коцебу|Августа фон Коцебу]] в березні 1819 р. студентом-радикалом, прибічником національної єдності були ухвалені [[Карлсбадські декрети]] 20 вересня 1819 р., які придушували інтелектуальне лідерство націоналістичного руху<ref>Sheehan, pp. 407–408, 444.</ref>. Меттерніх скористався обуренням консерваторів через вбивство аби консолідувати законодавство, яке б ще дужче обмежило пресу та стримало зростання ліберальних і націоналістичних рухів. Як наслідок, ці декрети загнали Бурши в підпілля, обмежили друк націоналістичних матеріалів, посилили цензуру преси та приватного листування, та обмежили академічні дискусії, заборонивши університетським професорам заохочувати націоналістичні дебати. Декрети стали предметом брошури [[Йоганн Йозеф фон Геррес|Йоганна Йозефа фон Герреса]] ''Teutschland [застаріла: Deutschland] und die Revolution'' (''Німеччина та Революція'') (1820 р.), де автор дійшов висновку, що і неможливо і небажано придушувати вільне висловлення громадської думки реакційними засобами<ref>Sheehan, pp. 442–445.</ref>.
== Економічна співпраця: Митний союз ==
| |||