Хто боїться Зайчиків: відмінності між версіями

Повна авторська назва твору витримана в барокових традиціях: "Хто боїться Зайчиків. Химерна, кумедна, а часом і трішечки сумовита повість-гра в казках, оповідках, новелках, жартах, смішках, анекдотах, віршиках, пісеньках, вигадках, а іноді й достовірних історіях, які можна і треба не лише розігрувати, але й просто гратися в них усією родиною (інструкції додаються) - про ймовірні та неймовірні, веселі й ніжно печальні, дивні й просто житейські пригоди тата-Дибайла і Мами-Дибайли, Бабусі й Дідуся Дибайлів, Братика-Дибайлика і Сестрички-Дибайлочки, а головне - про Найменше Дибайленя, яке всіх їх уміє "завести".

 

 

Структурно текст складається з дванадцяти різножанрових казкових історій, адресованих кожна іншому членові сім’ї, і трьох "інструкцій", у яких описані різноманітні ігри-забавляння з дитиною. У висліді гра, в якій бере участь уся сім’я, - гра, творення якої починається з книжки, але продовжується і розвивається безпосередньо в родині читача, - і є головним сюжетом повісті. Ця гра покликана відтворити життя кожної читацької родини "на пальцях" - на прикладі родини Дибайлів. Щоб зобразити Дибайла, треба "зігнути на руці всі пальці, крім середнього і вказівного, а тоді стати цими пальцями, скажімо, на стіл чи собі на коліна - і почати ними дибати". Таким чином кожен член сім’ї творить свого персонажа у грі: тато - Тата-Дибайла, мама - Маму-Дибайлу, старший братик - Братика-Дибайлика, старша сестричка - Сестричку-Дибайлочку, а найменше дитя - Найменше Дибайленя. За задумом, у такий спосіб родина може почати з того, що розігруватиме сцени з книжки, - але має прийти до того, щоб у такий спосіб розіграти власне життя і немовби "подивитися на себе збоку".