Українське Визвольне Військо: відмінності між версіями

Уперше такі загони було створено на терені дій [[6-а армія (Третій Рейх)|6-ї німецької армії]] на [[Харківщина|Харківщині]] та [[Сумщина|Сумщині]], але їх узимку [[1941]] розігнали команди німецької політичної поліції ([[СД]]). У [[Донбас]]і, на території дій німецького гірського корпусу, з [[українці]]в полонених були створені перші сотні «[[Хіві]]» (від {{lang-de|Hilfswillige}}&nbsp;— добровольців). У грудні [[1941]] [[Адольф Гітлер]] заборонив формувати загони з радянських військовополонених. За винятком таких легіонів: [[Туркестанський легіон|туркестанського]], [[Північно-кавказький легіон|північно-кавказького]], [[Грузинський легіон|грузинського]], [[Вірменський легіон|вірменського]], а згодом також [[Волзько-татарський легіон|волзько-татарського]] й [[Кримсько-татарський легіон|кримсько-татарського]]. Проте відділ [[ОКХ|Верховного командування німецької армії]], який відав військовими формуваннями створеними на окупованих територіях, [[1942]] року без відома Гітлера утворив близько 300 тисяч так званих ''"«східніх батальйонів"»'', серед яких налічувалося 74 українських. Одним із ініціаторів утворення у складі вермахту Українського визвольного війська був генерал-хорунжий [[Чабанівський Василь Федорович|Василь Чабанівський]]<ref>[http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3418 Історія Полтави. Василь Федорович Чабанівський]</ref>.

Деякі з цих [[батальйон]]ів мали тривку організацію, а один з них (ім. Богуна), було перекинено зі [[Східноєвропейський театр військових дій Другої світової війни|Східного фронту]] до [[Франція|Франції]], де він перейшов на бік французького резистансу. По закінченні війни, у відповідь на вимоги [[СРСР]] видати їх, французький уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в [[Французький іноземний легіон|Іноземному легіоні]]. На загал німецькі плани створення УВВ не могли вийти поза створення українського Відділу пропаганди IV, в якому працювали українські [[журналіст]]и й пропагандисти (Г. Которович, Б. Кравців, К. Дацько й ін.) і видавали для українських вояків і полонених газети "«Нова Доба"» й "«Український Доброволець"». Цей відділ опрацював також план створення УВВ з вояків східних батальйонів і сотень "«Хіві"», який не міг бути здійснений, бо в середині [[1943]] року Гітлер, роздратований аферою [[генерал]]а [[Власов Андрій Андрійович|Власова]] («[[Смоленський маніфест]]») і переходом деяких східних батальйонів на бік Червоної Армії, наказав розпустити значну кількість східних батальйонів, а решту перекинути на [[Західноєвропейський театр військових дій Другої світової війни|Західний фронт]]. З утворенням [[Українська Національна Армія|Української Національної Армії]] всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу.

|valign="top"|[[Image:Omeljanowycz-Pawlenko.jpg|thumb|left|120px|{{-}}<center>'''[[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|генерал<br/> Михайло Омелянович-Павленко]]''']]

|valign="top"|[[Image:Петро Дяченко.jpg|thumb|center|105px|{{-}}<center>'''[[Дяченко Петро Гаврилович|генерал<br/> Петро Дяченко]]''']]

|valign="top"|[[Image:Szandruk.jpg|thumb|110px|{{-}}<center>'''[[Шандрук Павло Феофанович|генерал<br/> Павло Шандрук]]''']]