Російська соціал-демократична робітнича партія: відмінності між версіями

'''Російська соціал-демократична робітнича партія''' (''РСДРП'') —— російська [[політика|політична]] [[партія]], утворилася на І з'їзді в [[Мінськ]]у в березні [[1898]] року. У з'їзді взяли участь 9 делеґатів, що репрезентували [[Союз Боротьби за визволення робітничого класу]] з [[Петербург]]а, [[Москва|Москви]], [[Києв]]а та [[Катеринослав]]а, єврейський [[Бунд]] та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли [[А. Кремер]], [[А. Ейдельман]] та [[С. Радченко]].

== Статут партії ==

Статут РСДРП був побудований на [[демократія|демократичних]] принципах, Бунд входив до партії як [[автономія|автономна]] організація. Партія визнавала право на самовизначення за кожною національністю. Офіційним органом РСДРП визнано «Рабочую Газету», а репрезентантом партії поза Росією Союз Рос. Соціал-Демократів за кордоном. Перший з'їзд не спричинився до розгорнення ширшої діяльності РСДРП. Дуже швидко після цього, більшість чл. партії була заарештована, у тому ч. також члени ЦК. Одночасно в партії почалися розходження щодо програми і тактики.

== II з'їзд та розкол ==

[[ЗображенняФайл:1919-Trotsky Lenin Kamenev-Party-Congress.gif|thumb|250px|right|Ленін, Каменев та Троцький — лідери більшовиків]]

У [[1903]] в [[Лондон]]і відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції [[більшовики|більшовиків]] (див. [[КПРС]]) і [[меншовики|меншовиків]]. Групу більшовиків н.а II з'їзді очолював [[Ленін]], керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Група членів РСДРП під проводом Леніна, випадково здобула на одному лише засіданні з'їзду більшість голосів, але після цього стала називати себе «більшовиками». В дійсності ж більшість в РСДРП весь час мали меншовики. Фракція Леніна вважала членами партії тільки тих, хто брав активну участь у діяльності партійних органів; меншовики, під проводом Мартова, допускали до партії також її прихильників. Крім того, Ленін і його послідовники вимагали, щоб РСДРП перетворити на централізовану, пов'язану залізною дисципліною організацію-орден, що бореться за монопольну владу в суспільстві. Ленінська філософія створила передумову для перетворення спершу демократичної РСДРП на партію тоталітарної диктатури, яка під гаслом «диктатури пролетаріату» виконує монопольну владу в суспільстві.

На відміну від більшовиків, меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни». Меншовики перебували з більшовиками в одній партії аж до [[1912]] (в Україні до серпня 1917), але більшовики мали в РСДРП свій власний «центр», пресу і касу та влаштовували здобування фондів також т. зв. експропріаціями (грабунками банків, поштових кас тощо).

Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетеллі, Н. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи.

Під час [[Перша Світова Війна|першої світової війни]] стався розкол серед меншовиків на групу т. зв. ''оборонців'' під керівництвом Потресова, що стояли на позиції захисту Росії, і другу групу (Аксельрод, Мартов, Церетеллі, Т. Дан), які у війні бачили початок революції. У 1917 Церетеллі, Чхеїдзе та інші ввійшли до Тимчасового Уряду. Після більшовицького перевороту меншовики були в опозиції до комуністичної диктатури в советах, але частина з них перейшла на більшовицькі позиції і потім була на важливих посадах (напр., нарком закордонних справ РРФСР Ґ. Чічерін, сталінський верховний прокурор А. Вишинський та ін.). Від 1922 репресії проти меншовиків унеможливили леґальну діяльність їхньої партії в СРСР. На еміграції група меншовиків видавала ж. «Социалистический Вестник» у Берліні, а потім у Парижі й Нью-Йорку.

== Меншовики в Україні ==

Перші російські соціал.-демократинчі, гуртки появилися в Україні в кінці [[19 століття]] серед студентів та робітників Києва, Одеси, далі Харкова, Катеринослава і Єлисаветграду. З утворенням РСДРП у 1898 вони набрали характеру партійних клітин. Після розколу в РСДРП у 1903 більшість робітництва в Україні пішла за меншовиками, зокрема в Київському і Харківському комітетах, тоді як більшовики опанували Катеринославський комітет і утворили т. зв. Південне Бюро в Одесі. Большовицький [[радикалізм]] знаходив кращий ґрунт серед здебільшого менш свідомих великих робітничих скупчень Росії. Натомість ремісничий, торговий та дрібно-промисловий пролетаріат України йшов скорше за меншовиками.

Після 1905 російські соціал-демократи, які до того часу діяли в Україні головним чином серед промислового пролетаріату, звернули увагу на сільське і загалом непромислове робітництво. Тут вони зустрілися з українським національним питанням, яке доти іґнорували (правда, ще у 1902 РСДРП на Донбасі перевидавала для місцевого робітництва брошури гал. соціал-демократів українською мовою). У зв'язку з цим уже 1905 утворилась Українська Соціал-Демократична Спілка, як складова частина РСДРП, для праці серед робітництва, що розмовляло українською мовою. У проводі Спілки були М. Меленевський і О. Скоропис-Йолтуховський, вона була в опозиції до Української Соціал-Демократичної Робочої Партії, якій закидали «націоналізм». Згодом Спілку покинули свідомі українці, і вона завмерла. Зростання національної свідомості українського робітництва спричинилося також до того, що воно почало дивитися на РСДРП, як на чужу українським національним інтересам силу.

На поч. революції 1917 меншовики поставилися негативно до українських національно-політичних вимог. Округовий з'їзд меншовиків у Києві на початку травня ухвалив резолюцію В. Дремінґа проти перебудови Росії на федеративних засадах. До [[Центральна Рада|Центральної Ради]] меншовицькі делегати увійшли на початку серпня. Їхніми представниками в Малій Раді були М. Балабанов та А. Доротов. Вони висловилися проти III, a пізніше проти IV [[універсал]]ів. До російських меншовиків належали також українці К. Кононенко і Д. [[Чижевський Дмитро|Чижевський]] (згодом відомі українські діячі). Під час жовтневої революції воєнним комісаром Київського округу був меншовик І. Кирієнко, а комісаром Тимчасового Уряду в Києві — меншовик К. Василенко. До жовтня 1917 меншовики були, порівняно з більшовиками, головною силою російського соціалізму в Україні. Але у виборах у міські та губернські ради, від вересня до грудня, більшовики перемогли меншовиків. Становище змінилося знову на користь меншовиків на Першій всеукраїнської конференції профспілок у травні 1918, на якій з усіх 539 делеґатів меншовики здобули 31% мандатів, а більшовики тільки 8%.

Большовицький переворот у Росії примусив меншовиків України частково змінити своє ставлення до самостійності УНР. У квітні 1918 вони відбули в Києві «першу всеукраїнську партійну конференцію», на якій на доповідь Балабанова ухвалили резолюцію, в якій говорилося, що РСДРП повинна «відстоювати самостійність народів України перед небезпекою попасти під політичні і економічні впливи центрального єврейського імперіалізму». Одночасно конференція висловила погляд, що після ліквідації комуністичної диктатури в Росії і повернення демократичних свобод [[УНР]] повинна приєднатися до неї на федеративних засадах.

Гетьманський переворот меншовики прийняли вороже. Зате прихід до влади Директорії пожвавив інтерес меншовиків до українського національного питання, як вирішальної проблеми революції. До Трудового Конгресу меншовики поставилися негативно, але від такої постави відмежувалася фракція інтернаціоналістів. У 1919 і 1920 меншовики відогравали меншу роль в Україні, хоч їхні впливи в профспілковому і кооперативному русі були сильні. Вони видавали газету «Начало» у Києві і «Мысль» у Харкові.

Характеристичною рисою меншовизму в Україні була слабість керівного центру, що призводило до існування різних течій (Київ, Харків, Одеса). У цілому вони боронили демократичні принципи в державних органах, були за самоврядування місцевих суспільних організацій, стояли за єдність Росії в кордонах 1914, з допущенням автономії для неросійських народів. Як і більшовики, меншовики ставилися негативно до державної саміостійності України. Меншовики залишилися чужою за національністю, російською політичною партією в Україні.

== Література ==

* Винниченко В. Відродження нації, т. І–IIIІ–III. К. — Відень 1920;

* Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917 — 1920 pp. Відень 1921 — 1922;

* Мазепа І. Більшовизм і окупація України. Л. — К. 1922;

* Дорошенко Д. Історія України 1917 — 1923 pp. т. І — II. Ужгород 1932;

* Більшовицькі організації на Україні в період першої рос. революції (1905 — 1907). К. 1955;

* Підготовка Великой Октябрьской революции на Украине. Сборних документов и материалов. К. 1955;

* Menshevism. McGraw-Hill Encyclopedia of Russia and the Soviet Union. Нью-Йорк—Торонто—Лондон 1961;

* Волин С. Меньшевики на Украине (1317 — 1921): Inter-University Project of the History of the Menshevik Movement. Paper 11. Нью-Йорк 1962;

* Стахів М. Україна в добі Директорії, т. І-VII. Скрентон 1962 — 1966;

* Короливский С., Рубач М., Супруненко Н. Победа советской власти на Украине. М. 1967;

* Ленін В. Повне зібрання творів, т. 8. К. 1970;

* Нариси історії Ком. партії України. К. 1971.

== Джерела інформації ==

* {{ЕУ}}

== Дивіться також ==

[[sk:SociálnodemokratickáRuská sociálnodemokratická robotnícka strana Ruska]]