Рудня: відмінності між версіями

У другій половині ХVІІ століття на [[Лівобережна Україна|лівобережному]] Поліссі залізо для войскувійська виготовляли шість гетьманських підприємств і де-кілька підприємств, що належали козацькій старшині. Біля десяти рудень належало монастирям. Так, Чернігівський Троїцько-Ільїнський монастир 1687 року збудував на річці [[Немильня|Немильні]] залізоробне підприємство продуктивністтю біля 100 [[пуд]]ів заліза на рік. В цей період власні металургійні підприємства будували окремі ремісники і селяни. У 1740 – 1750 роках на Лівобережжі діяло 50 рудень, кожна з яких виробляла 500 – 700 сиродутного металу на рік. Таким чином, виробництво заліза тут досягало 25 – 35 тис. пудів, або 400 – 560 тон. При витраті на 1 пуд заліза 3 – 5 пудів руди загальний об’єм щорічного видобутку цієї сировини складав біля 175 тис. пудів.

Виконавцем робіт на рудні був рудникру́дник. З всієї кількості виробленого заліза рудник десятину віддавав військовій скарбниці, а [[рата|рату]] власникові рудні. З залишку він оплачівав працю робітникам натурою або грошіма. Метал продавали на місці приїжджим купцям або на ярмрках.

<referensecreferenсes/>