Дзюб Іван Петрович: відмінності між версіями

Ще студентом захопився вивченням різних мов, почавши з [[англійська мова|англійської]] (у школі вивчав [[німецька мова|німецьку]]). Самотужки опанував низку [[романські мови|романських]] та [[германські мови|германських]] мов, хінді[[гінді]], бенгалі[[бенґалі]], а пізніше [[японська мова|японську]]. Цікавився також [[урду]], [[арабська мова|арабською]]. Іван Петрович опановував мови надзвичайно легко й 1965 року поділився своїм досвідом із читачами молодіжного журналу «Зміна».

1965 року опублікував у журналі «[[Всесвіт (журнал)|Всесвіт]]» ґрунтовну рецензію на переклад «Декамерона» [[Джованні Боккаччо]], здійснений [[Лукаш Микола Олексійович|Миколою Лукашем]]. Для цієї рецензії детально проаналізував оригінал у порівнянні з перекладом. Публікації рецензії передував виступ Івана Дзюба на обговоренні Лукашевого переклада в Спілці письменників України.

У художньому перекладі дебютував повістями кубінськоїкубинської письменниці Флори Басульто «Дівчинка під трьома прапорами» (1965, видавництво «[[Веселка (видавництво)|Веселка]]») та італійського письменника [[Джанні Родарі]] «Хай живе Сапонія!» (останню надруковано за допомогою [[Перепадя Анатоль Олексійович|Анатоля Перепаді]] в дитячому журналі «Піонерія», 1966, № 11, 12; 1967, № 1). Пізніше переклав з [[італійська мова|італійської]] ще казкову повість «Планета Новорічних Ялинок» і цикл «Казки по телефону» [[Джанні Родарі]], твори [[Еліо Вітторіні]] («Гарібальдійку» вперше було опубліковано у [[Всесвіт (журнал)|«ВсесвітіВсесвіт]]і», № 11 за 1968, а згодом надруковано разом з іншими творами у четвертому випуску серії «[[Зарубіжна новела (видавнича серія)|Зарубіжна новела]]»).

1967 року він опублікував у [[Всесвіт (журнал)|«ВсесвітіВсесвіт]]і» (№ 8) переклад оповідання [[Ое Кендзабуро]] «Звір». Це був один з перших в Радянському Союзі перекладів майбутнього нобелівського лауреата.

Після цього починається довгий період перекладів з [[японська мова|японської]]: оповідання [[Акутаґава Рюноске|Акутаґави Рюноске]] (21 березня 1969 «Мандарини» у [[Літературна Україна|«Літературній Україні»]], потім три твори у «Всесвіті», № 7 за 1970 рік та окремим виданням у той-таки серії «Зарубіжна новела», а в 2000-і роки — ще дві збірки у львівському видавництві «Піраміда»); романи [[Абе Кобо]] «Спалена карта» (1969), «Людина-коробка» («Всесвіт», 1975, № 6), «Жінка в пісках» (1988), «Чуже обличчя» (1988) і його ж оповідання «Прірва часу» («Всесвіт», 1980, № 6); роман [[Нацуме Сосекі]] «Ваш покірний слуга кіт» (1973, в серії «[[Зарубіжна сатира і гумор (видавнича серія)|Зарубіжна сатира та гумор]]»); збірка повістей та оповідань [[Кавабата Ясунарі|Кавабати Ясунарі]] «Країна снігу» (1976; «Танцівниця з Ідзу» та «Подяка» попередньо друкувалися у «Всесвіті», 1971, № 8) і його ж романи «Стугін гори», «Давня столиця» й «Танцівниці» (2007); дитяча книжка (цикл оповідань) [[Саотоме Кацумото]] «Клятва»; роман [[Кіта Моріо]] «Родина Ніре», роман [[Фукунаґа Такехіко|Фукунаґи Такехіко]] «Острів смерті» («Всесвіт», 1983, № 11, 12); збірка японських народних казок (1986); романи [[Муракамі Харукі]] «Погоня за вівцею» (2004), «Танцюй, танцюй, танцюй» (2006), «Хроніка заводного птаха» (2009), «[[1Q84]]» (2009)(том 1), «1Q84» (2010)(том 2), «1Q84» (2011)(том 3), роман [[Хісакі Мацуура|Хісакі Мацуури]] «Півострів» (2009).