Бостонське чаювання: відмінності між версіями

У четвер [[16 грудня]] [[1773]], за день до розвантаження, капітан Роч попросив губернатора Хадчинсона дозволити кораблям відплити без розвантаження, на що отримав відмову. [[Семюел Адамс]] звернувся до натовпу: «Це зібрання не може зробити більше, ніж врятувати країну!» Незабаром група «Синів свободи», вдягнена в національні костюми [[індіанець|індіанців]] на чолі з Гриффіном Варфом та озброєна [[сокира]]ми та кийками, пробралася на борт ''Дартмута'', ''Элеанора'' та ''Бівера''. Швидко та ефективно [[бригада]] [[кваліфікація|кваліфікованих]] портових працівників спустошила [[трюм]]и та викинула за борт близько 45 [[тонна|тонн]] чаю (приблизно 1,87&nbsp;млн [[доллар США|доларів США]] у переліку на ціни [[2007]] року).<ref>http://www.google.com/search?hl=en&q=953 %2C000+pounds+to+dollars</ref> Жодному предмету, окрім чаю, не було нанесенозавдано збитків та нічого не було вкрадено, за винятком зламаного дверного замка, котрий пізніше був замінений [[анонім|невідомим]].

Деякі місцеві жителі спробували зібрати чайне листтялистя, але пізніше чай було визнанно зіпсованним.<ref>Hawkins, pg. 39</ref>

Четвертий корабель Ост-Індської компанії не постраждав, тому що направлявсяпрямував до Провінстауну. Усі 58 [[ящик]]ів чаю вціліли та були доставлені до [[Бостон]]а.

Бостонське чаювання викликалоспричинило [[криза|кризу]]. На Хадчинсона тиснули з [[Лондон]]а з вимогою в найкоротший [[термін]] розшукати та покарати «Синів свободи». Якщо б він вирішив проблеми з колоністами так, як це зробили інші губернатори, кораблі б залишили гавань без розвантаження, але й без ушкодження [[товар]]у. [[Лорд Норт]] заявив, що якщо колоністи не будуть імпортувати чай впродовжупродовж 6 [[місяц]]ів, податок буде скасовано.<ref>Ketchum, pg. 266</ref> У лютому [[1775]] [[Британія]] видала Примирююче рішення, що відмінялоскасовувало податок з будь-якої британської колонії, яка сумлінно захищає [[Британська імперія|Британську Імперію]] та утримує її [[офіцер]]ів.

Тим часом у самій Британії усі [[політик]]и, які співчували колоніям, наразилися на критику, а вказанний закон сконцентрував довколодовкола себе всіх, хто виступав проти колоній. [[Прем'єр міністр]] лорд Норт заявив: «Незалежно від того, як все завершиться, ми маємо ризикнути, в іншому разі все скінчено». <ref>Cobbett, ''Parliamentary History of England'', XVII, pg. 1280—1281</ref> Британський уряд вважав, що такі дії не можуть залишатися непокараними, тому він оголосив бостонський порт закритим і запровадив так звані [[нестерпні закони]].

У колоніях [[Бенджамін Франклін]] заявив, що увесь знищеннийзнищений чай має бути оплачений, всі 70 000 [[фунт]]ів. Роберт Мюррей разом з іншими торговцями відправився до лорда Норта з пропозицією сплатити всі видатки, але отримав відмову.<ref>Ketchum, pg. 262</ref> Однак багато колоністів були сповнені натхнення з приводу того, що сталося, і це спонукало їх на такі дії як [[спалення]] ''Пеггі Стюарт''. Бостонське чаювання стало одним з [[каталізатор]]ів [[Війна за незалежність США|Війни за незалежність США]]. Бостонське чаювання щонайменше підтримало прагнення народу тринадцяти колоній до незалежності.

Багато колоністів на знак солідарності відмовлялися від вживання чаю, замінюючи його «ароматною настойкоюнастоянкою» (з листалистя [[малина|малини]]) та іншими трав'яними [[напій|напоями]], а також [[кава|кавою]]. Все ж масова відмова від чаю не була довготривалою.

Бостонске чаювання відоме на весь світ і надихнуло інших відомих [[активіст]]ів та [[соціальні реформи|реформаторів]]. Наприклад, [[Магатма Ґанді]] зустрівшись із британським намісником в [[1930]] році після індійських соляних протестів, показав щіпкудрібку солі та сказав з усмішкою, що ця сіль «має нагадати нам про відоме бостонське чаювання»

Американські політичні активісти звертаються до цієї події як до символу спротиву проти владних інституцій. Політична партія, що була створеннастворена у 2006 році, взяла собі це ім'я.