Кам'янопіль (Львівський район): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м стильове правлення за допомогою AWB
Рядок 60:
Не останню роль в житті церковної громади тодішньої Мразниці відгравали брати [[Богдан Лепкий|Богдан]] та [[Левко Лепкий|Левко]] Лепкі, котрі були частими гостями свого швагра о. І. Ліщинського та відвідували нашу церкву.
 
Надзвичайну цінність становить збережена метрична книга реєстрації актів про шлюб що велась в церкві протягом [[1788]]-[[1920]] рр. тобто ця книга є найдавнішою і є першоджерелом початку ведення метричних книг у Галичині. Згідно цієїз книгицією книгою за даний період ву церкві було здійснено 285 вінчань.
 
Як уже було згадано вище, до Кам'янополю церковця потрапила [[1928]] року. Зведення храму та організація його благоустрою тривала рік. У [[1929]] році церковцю було посвячено. Про труднощі і радощі, з якими доводилось стикатись зодчим, можна судити зі статті у газеті видавничої спілки «Діло» під назвою «Подяка». Зміст її наступний: «[[Українці]] Камінополя (…) складають подяку всім, що причинились до будови церкви в Камінополи. В першу чергу нашому парохові о дек. Петрови Пилипцеви і (…) послови Львівщини О. Сов. І. Ліщинському парохові та його парохіянам.(…) Виділ тов. св. Петра у Львові уділив нам допомоги на викінчення церкви 300 зол. Дооколичні парохії а саме [[Винники]], [[Зарудці]], [[Зашків]], [[Жидятичі]], [[Лисиничі]], [[Ляшки]], [[Малехів]], [[Миклашів]], [[Підберізці]], [[Пикуловичі]], [[Сороки]], [[Яричів]], церкви Успенія і св. О. Николая у Львові зложили жертви будьто в грошах, будьто з церковного приладдя. Спеціально зазначуємо слідуючі жертви: Лисиничі два добрі фелони, Пикуловичі євангеліє, плащаницю, процесійний хрест, ліхтарі і 68 зол. Миклашів чаша, монстранція. хоругви і тарі. [[Винники]] фани, обрус, [[хрест]], ліхтарі і 60 зол. Під берізці стихар, ліхтарі і 35 зол. Церква Успенія у Львові чашу, [[Сороки]] чаша і 263 зол. Ляшки Муровані 4 фелони, всеночннк і 140 зол. Місцевий власник млина (авт. єврей) п. Мілєр 50 зол. (…). – Камінопіль в маю 1929. Андрій Вічурко, Іван Дзюбик, Іван Мельник, Санько Мельник, Гринько Островський, Михайло Островський, Теодор Савка, Теодор Сеньків.»
 
Ще живі очевидці тих знаменних для Кам'янополю подій. Так бабуся Іванишин Зиновія [[1922]] р.н. згадує, як раділи українці Кам’янополя будівництву церкви, як вони, тоді ще маленькі діти весело бавилися біля фундаменту майбутньої церкви.
Рядок 92:
Період життя Кам’янопільської церкви з [[1937]] по [[1944]] роки на жаль маловідомий. [[Друга Світова Війна]] принесла зміни не лише на державному рівні, але й на рівні окремо взятої громади.
 
З воєнним періодом пов’язана цікава сільська легенда. За переказами при наступі німців жителі Кам'янополя познімали з дзвіниці два дзвони і закопали їх у різних місцях церковного подвір’я, щоб запобігти їхїхньому переплавціпереплавлянню на зброю. Один з них було знайдено, а от місце знаходження другого невідомо ще й досі. Старі люди кажуть, що його сховали під підлогою церкви, але точного місця ніхто вже не може показати, та й знали його одиниці. Найімовірніше він захований під вівтарем, та не думаюсумнівно, що хтось наважиться на таке невміру виправдане святотатство. Тому судилось мабуть цьому дзвону і далі лежати у святій землі.
 
Після спорудження церкви в парафіян залишилась ще одна гостра проблема – не було цвинтаря. Польська влада і зокрема Кам’янопільський поміщик Кречунович (вірмен за національністю), котрий володів з [[1919]] по [[1938]] рік більшістю земель, не бажав виділяти місця під поховання. Тому аж до [[1945]] року українців хоронили в Підбірцях. Ще до сьогодні на їхньому цвинтарі збереглись пам’ятники та хрести з іменами наших предків, у тому числі пам’ятник родини Мельників з Камінополя.
 
== Посилання ==
* [http://der-cer.lviv.ua/kamyanopil.html ВІКТОРВіктор ГРОМИКГромик "ДЕРЕВДерев`ЯНІяні ЦЕРКВИцеркви ЛЬВІВЩИНИЛьвівщини"]
 
{{Пустомитівський район}}