Ю: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м r2.6.4) (робот змінив: tr:Ю |
Немає опису редагування |
||
Рядок 4:
}}
'''Ю''','''ю''' (назва — ю)— літера [[українська абетка|української]] та інших слов'янських [[Кирилиця | кириличних абеток]] (29-я в [[Болгарська абетка | болгарській]], 31-а в [[Білоруська абетка | білоруській]], 32-а в [[Російська абетка | російській]] та [[Українська абетка | українській]](до 1990 року в українській абетці була 31-ою); з [[Сербська абетка | сербської]] виключена в середині [[XIX століття]], в [[Македонська абетка | македонську]], побудовану за зразком нової сербської, не вводилася). Використовується також в письменностях деяких неслов'янських мов. В [[Кирилиця | кирилиці]] зазвичай вважають 33-ою за порядком ([[Файл: Early Cyrillic letter Yu.png | 30px]]), в [[Глаголиця | глаголиці]] за рахунком 34-а ([[Файл: GlagolitsaJu.gif | 14px]]). Числового значення не має. Назва в слов'янській азбуці збігається з сучасним - «ю»; у [[Старослов'янська мова | старо-]] та [[Церковнослов'янська мова | церковнослов'янській]] мовах так виглядає знахідний відмінок від короткої форми займенника {{lang-cu | вона}} ( {{lang-uа | її}}), але збіг цього слова з назвою букви може бути випадковим. Походження кириличної літери - [[Грецька абетка | грецька]] лігатура {{lang-el2 | IǑ}}, {{lang-el2 | ιǒ}} ({{lang-el2 | ΙΟΥ}}, {{lang-el2 | ιου }}); для глаголичної форми загальноприйнятої теорії немає, але найчастіше її співвідносять з [[Латинський алфавіт | латинським]] [[диграф]] ом {{lang-la2 | IU }} ({{lang-la2 | iu}}).
Накреслення в кирилиці мало небагато варіантів, яке в основному розрізнялося положенням сполучної рисочки (вона могла бути посередині, як у нинішніх шрифтах, або зверху, а також похилою). Використовувалися варіанти і з різною величиною елементів літери: щось на зразок '''ГО''' із з'єднанням по верхньому краю ''o'', зазвичай така форма говорить про північне походження рукопису. Ця форма іноді потрапляла і в друкарські шрифти, наприклад у видання [[Франциск Скорина | Франциска Скорини]].
У староруському скорописі йотуючий штрих часом вироджується у щось на зразок ''с''-подібного штриха над буквою ''о'', таким чином буква набувала вид грецької дельти '''δ'''. У старослов'янських пам'ятках XII-XV століть зустрічається ще один варіант літери - «оборотне Ю» з тим же значенням.
==Українська мова==
На початку слів, після голосних і розділових знаків відповідає парі звуків [[Українська фонетика | / ју /]], після приголосних - їх пом'якшення (якщо це можливо) і звук [[Українська фонетика | / у /]]. Після приголосних, втім, в українському письмі ставиться не цілком вільно, якщо не зважати на запозичення. Після ''б'',''п'',''в'',''ф'',''м'' майже завжди потрібне відділення [[Апостроф|апострофом]] (''б'ю'',''п'ю'', ''в'ю'') або буквою ''л'' (''люблю'',''коплю'',''ловлю'',''графлю''). Після гортанних ''г'',''к'',''х'', а також після ''щ'' в українській лексиці не використовується. Після шиплячих ''ж'',''ш'',''ч'' вживається лише, коли вони подовженні: ''подорожжю'',''тушшю'',''річчю''. Після ''з'',''с'',''д'',''т'' також є певні історично зумовлені обмеження, що дозволяють ставити ''ю'' після цих приголосних у закінченнях іменників (''князю'' ,''лосю'',''ґедзю'',''гостю''), але не в дієсловах (форми ''возю'',''носю'',''ходю'',''пестю'' є [[діалекти|діалектними]], а в [[літератуна мова |літературній мові]] має бути зміна приголосних, як у ''вожу'',''ношу'',''ходжу'',''пещу''). Винятки з описаних вище правил відносяться до запозичень (''бюст'', ''Вюртембург'', ''пюпітр'', ''дежавю'', ''курфюрст'', ''мюрид''; ''гюрза'', ''кювет'', ''Хюе''; ''Цюрих'' і т. п.), більшість із яких - іншомовні імена і назви.[[Харківський правопис]] та [[проект правопису 1999 року]] пропонували писати всі ці слова через [[апостроф]]. До [[1990]] року слова ''журі'',''брошура'' та ''парашут'' також писалися через літеру ''ю''. В українській мові, на відміну від російської, цілком звичайне м'яке поєднання ''Цю'': ''Цюрупа'',''пацюк'',''цюкати'',''Цюрко'',''по пальцю'' та ін.
==Церковнослов'янська мова==
У сучасній церковнослов'янській орфографії буква ''ю'' після приголосних зустрічається тільки після ''л'',''н'',''р'' і (рідко) після ''д'',''т'', ''з'',''з'', хоча у старому московському (а нині старообрядницькому) [[ізвод]]і церковнослов'янської мови активно використовувалася після м'яких шиплячих: ''чюдо'',''чюти'',''ѿвращю'' тощо.
== Таблиця кодів ==
| |||