Ракета-носій: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м r2.7.1) (робот додав: lt:Kosminė raketa |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
[[Файл:Delta II Dawn liftoff 2.jpg|right|thumb|200px|Зліт ракети-носія Delta-2 [[27 вересня]] [[2007]]]]
'''Ракета-носій''' (або просто РН)
== Історія ==
Більшість перших запускаємих ракет, розроблених наприкінці п'ятдесятих років 20-го століття, була отримана з шляхом незначної модернізації військових балістичних ракет, особливо міжконтинентальних. Першої з них була ракети Супутник на основі [[Р-7]]. Ракети сімейства Р-7 стала основою для радянської космічної програми. Американські військові почали виготовляти космічні ракети після провалу програми Вейнгард, яка була розроблена для доставки американських наукових супутників на орбіту в Міжнародний геофізичний рік 1957—1958.
Серед перших ракет були перебудовані PGM-11 Редстоун, Тор PGM-17 (пізніше ракета Delta) і [[SM-65 Atlas]]. У цей час почалася космічна гонка між США і Радянським Союзом й інженерам по обидва боки довелося вирішувати складні проблеми, в основному з роботою ракетних двигунів і стабільності польоту. В кінці п'ятдесятих років почали розроблятися перші супутники-шпигуни і вони ж стали першими науково-дослідними програмами в космічному просторі (Супутник, Explorer, Pionner, Луна). Найвідомішими конструкторами ракет у той час були [[Вернер фон Браун]] і [[Сергій Павлович Корольов]]. Під керівництвом останнього пізніше в шістдесяті роки розроблені величезні ракети для польоту на Місяць, [[Н-1]], a фон Браун розробив американський носій [[Сатурн V]]
У шістдесяті роки ряд держав розробили носії, які були отримані з ракет військового призначення (наприклад, [[Протон (ракета-носій)|Протон]] в СРСР, Diamant в Франції й Сатурн, і Scout в США). Проте компанії, якими були розроблені дані носії, мали досвід роботи з будівництва військових балістичних ракет та їх розвиток в основному фінансується з коштів, виділених на оборону. Винятком був американський [[Сатурн V]], який з самого початку була профінансований виключно за рахунок агентства NASA. У цей час було багато програм, розпочинались дослідження на інших планетах, таким чином, вводилися нові вимоги для пускових установок. Були розроблені такі потужні верхні ступені, як американський Центавр, що робить можливим, політ в відкритий космічний простір все більших і більших вантажів. Найбільш часто використовуваними ракетами цього десятиліття були ракети Атлас і Delta на в [[США]] і сімейство ракет [[Р-7]] в [СРСР]]. Паралельно з цим йшла розробка та випробування ракет Titan, [[Протон (ракета-носій|Протон]]) та інші, які згодом мали тривалий період експлуатації.
== Класифікація ==
Ракети-носії класифікують за кількістю ступенів (одноступінчасті, двоступінчасті і т. д.). Їх також можна розділити на одноразові й багаторазові. Найбільшого поширення набули одноразові багатоступінчасті ракети. Одноразові ракети відрізняються високою надійністю завдяки максимальному спрощенню всіх елементів. Слід уточнити, що одноступінчатій ракеті для досягнення орбітальної швидкості необхідно мати кінцеву масу не більше 7-10% від стартової, що при існуючих технологіях робить їх економічно неефективними через низьку масу корисного вантажу. Наявність декількох ступенів дозволяє істотно збільшити відношення маси корисного навантаження до початкової маси ракети. У той же час багатоступінчаті ракети вимагають наявності територій для падіння проміжних ступенів.
Повністю багаторазових ракет-носіїв поки не існує. Частково багаторазовими системами є американський «[[Космічний човник|Спейс Шаттл]]» ([[Космічний човник]]) і радянська система «[[Енергія (ракета-носій)|Енергія]]-Буран». Всупереч очікуванням, «Спейс Шаттл» не зміг забезпечити зниження вартості доставки вантажів на орбіту, крім того, багаторазові транспортні космічні системи (БТКС) характеризуються складним і тривалим етапом передстартової підготовки (через підвищених вимог по надійності і безпеки при наявності екіпажу).
Ракети-носії також поділяють на призначені для пілотованих і безпілотних для польотів. Ракети для пілотованих польотів повинні мати більшу надійність (також на них встановлюється система аварійного порятунку), допустимі перевантаження для них обмежені (звичайно не більше 3-4,5 одиниць).
[[Файл:Proton Zvezda.jpg|thumb|200px|Запуск ракети-носія «[[Протон (ракета-носій)|Протон]]-К» з модулем «Зірка» для міжнародної космічної станції]]
Першою ракетою-носієм, що доставила вантаж на орбіту, була радянська [[Р-7]] (1957 р.). В даний час (2011 р.) найпотужніша ракетна система в світі — американський «[[Космічний човник|Спейс Шаттл]]» (корисне навантаження до 20-30 тонн, в залежності від орбіти). Космічний човник сам по собі не може називатися корисним навантаженням, оскільки є частиною багаторазової космічної системи. Тому корисне навантаження буде знаходитися в зазначеному діапазоні величин, що обумовлено як параметрами вантажного відсіку човника, так і вимогами з безпеки екіпажу в разі аварії. Без човника або, використувуючи вітчизняну термінологію, орбітального корабля, система не працездатна, на відміну, наприклад, від системи Енергія-Буран.
Найпотужніша використовувана на даний момент російська ракета-носій — це «[[Протон (ракета-носій)|Протон-М]]», що дозволяє виводити на [[Низька опорна орбіта |низьку навколоземну орбіту]] (200 км) до 22 тонн корисного вантажу, на [[Геоперехідна орбіта|ГПО]] — до 5,8-6,4 тонн і на [[Геостаціонарна орбіта|ГСО]] — до 3,2-3,7 тонн.
В минулому стартували і потужніші ракети, такі, як радянські «[[Н-1]]» і «[[Енергія (ракета-носій)|Енергія]]» або американська «[[Сатурн V]]». Проте жодна з цих ракет в даний час не виробляється.
{{Cosmo-stub}}
| |||