'''Монофеліти''' (від {{lang-el|μόνος — одна}} та {{lang-el|θέλημα — воля}}) — прихильники християнського релігійно-філософського вчення, що склалося у 7 ст. у [[Візантія|Візантії]], як компромісна та об'еднуючаєднувальна доктрина між халкидонськимихалкідонськими та нехалкидонскиминехалкідонскими церквами. Вони вважали, що [[Христос]] володів двома природами: людською та божественною, але однією волею і однієї «енергією». Є хибна думка, що, згідно з монофелітством, самостійність людської волі Христа зникала в результаті поглинання божественною волею. Але, це не так, тому що монофеліти відносили волю до ипостасііпостасі, а не до природи, як це робили діофелітідіофеліти. Суб'єктом волиннявоління був Сам Христос, а не його двидві природіприроди, тому иі була у ХистіХристі единаєдина БогочоловічаБоголюдська воля. Вчення монофелітів виникло як спроба досягнутидосягти едностієдності між церквами, що сповідуючімисповідували Халкідонську догматику, та ДавньосхиднимиДавньосхідними церквами, що сповідувалісповідували міафізитсбкуміафізитську хрістологіюхристологію, освяченнуосвячену на Єфеському соборі. Монофелітство, як єдина віра КафаличноїКафолічної церкви, було офіційно схвалено в «Екфесисі» [[638]] р. імператора [[Іраклій|Іраклія]].<ref>[http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/110447/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%82%D1%8B Велика радянська енциклопедія]</ref>
Проти монофелітів виступав [[Максим Сповідник]], стверджував, що людська воля Христа є приналежною до Його природі, тому що у Христі не може бути ипостасної волі, як у інших людей, але вона зберігала самостійне буття і лише в акті вільного вибору підкорялася божественній природній волі. Зрештою, монофеліти були засуджені як єретики папою [[Мартин I|Мартіном I]] на Латеранському соборі у [[649]] р., а у 680-681 їх засудив і [[Третій Константинопольський собор|Третій Константинопольський (6-й Вселенський) собор]].
