Синько Ростислав Олександрович: відмінності між версіями

Поставив картини: «Співає Муслім Магомаєв», «Шлях у мистецтво» ([[1963]]), «Квітуча юність України» ([[1964]]), «Пісні щасливого краю», «Соловей із села Маршинці» ([[1965]]), «Симфонія» ([[1966]]. Диплом на зональному огляді телефільмів у Ленінграді; Приз І Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Києві), «Добридень, зелені Карпати» ([[1966]]), «Пам'ятай!», «Буйноцвіття талантів», «Фестиваль народних талантів» ([[1967]]), «Телевізійний музичний альманах» (2 вип.), «Пісні дарує Варшава» ([[1968]]), «Чую Вас, чекайте», «Кораблі ідуть» ([[1969]]), «Поліське намисто», «Одвічне» ([[1970]]), «Троїсті музики» ([[1971]]. Приз V Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Ташкенті), «А в нас весілля» ([[1971]]), «Майстри» ([[1971]]. Приз II Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані» у м. Жданові), «Як цвіт весняний» ([[1972]]), «Автопортрет» ([[1972]]. Приз Академії мистецтв VI Всесоюзного фестивалю телефільмів. Тбілісі, [[1975]]), «Творці» ([[1973]]. Приз І Всесоюзного фестивалю телефільмів «Людина праці на телеекрані». Донецьк, [[1973]]), «Пісня, опалена війною», «Такі симпатичні вовки» ([[1975]]), "Кость Барабаш з 10 «Б» ([[1976]]), «Збережи вогонь», «Пам'ять зберігає» ([[1977]]), [[Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці (фільм)|«Ой не ходи, Грицю»]] ([[1979]]), «Страх» ([[1980]]), «Острів співучих пісків» ([[1981]]), «Слово про Київ», «Сергєєв-Ценський», «На материнському полі» ([[1982]]), «Той, що несе факел» ([[1983]]), «ЗавфаЗавтра починається сьогодні» ([[1984]], 2 с, т/ф), «Дім батька твого» ([[1986]]), «Іван Кавалерідзе: на зламах часу» ([[1987]]), «І голос наш почує світ» ([[1989]]), «Народний Малахій» ([[1990]]), «Київські прохачі» ([[1991]]), «Сад Гетсиманський» ([[1993]]), «Тигролови» ([[1994]]), «Донбас. Повернення» ([[1995]]), «Кредо» ([[2001]]), «Мрія» ([[2004]], відео) та ін. Автор сценарію мультиплікаційної стрічки «Страшний звір» ([[1969]]), теленарису «Василь Бородай» ([[2000]]), проекту «Творці незалежності» ([[2000]]-[[2001]]), за яким створено серію телепортретів видатних громадян України, книг: «Поза часом і простором. Спогади про Івана Кавалерідзе» (К., [[1997]]), «На зламах епох. І.Кавалерідзе і оточення» (К., [[2002]]).

З [[1994]] р. директор Музею-майстерні І.Кавалерідзе в Києві. Викладає у Київському державному університеті театру, музики і телебачення ім. І.Карпенка-Карого. Створив надфобокнадгробок І.Кавалерідзе на Байковому кладовищі в Києві ([[1980]]), меморіальні дошки І.Кавалерідзе ([[1987]], у співавт. і [[2002]]) в Києві та в с. НовопефівкаНовопетрівка ([[1987]]) Сумської обл., пам'ятник письменнику П.Капельгородському у с. Недригайлівці Сумської обл. ([[1982]]), Василю — герою фільму О.Довженка «Земля» у с. Яреськах Полтавської обл. ([[1984]]), кошовому П.Калнишевському у с. Пустовійтівці Сумської обл. ([[1991]], у співавт.), Г.Сковороді в Харкові ([[1992]], у співавт.) за проектом І.Кавалерідзе, пам'ятник Андрію Первозваному у Севастополі ([[2004]], у співавт.).