Політична реабілітація: відмінності між версіями

— заходи для поновлення доброго імени жертв сталінського терору як після їх смерти, так і за життя. Відразу по смерті Сталіна (1953) для цієї мети створено партійну комісію, підпорядковану Президії ЦК КПСС. Вона мала право переглядати матеріали з архівів органів безпеки й ін. джерел та збирати і впорядковувати ін. додатки. Перші пропозиції Р. скеровувано після схвалення ЦК КПСС до компетентних судів. У таємній промові на XX з'їзді партії (1956) М. Хрущов звітував, що Військ. Колегія Верховного суду СРСР за час від 1954 реабілітувала 7 679 осіб. Є три роди P.: повна (прізвища реабілітованих появляються у всіх довідниках та політ. літературі без будь-яких застережень, їхні кн., ст. й ін. праці можуть виходити), Р. з натякам «зробив деякі помилки» (напр., Скрипник; до цієї групи належать перев. зліквідовані держ. і партійні діячі з різних нац. республік та ті, що тільки на початку співпрацювали з опозицією) і т. зв. гражданська (грам.) Р. (стосується лише анулювання причини арешту, гол. обвинувачень, зфальшованих сталінським терористичним апаратом, у шпигунстві, зраді, шкідництві тощо, але без політ. P.). P. не підпадають керівники і співр. великих політ. опозицій 1920 і 1930-их pp.: троцькістів, бухарінців, нац. ухилів тощо. Після упадку Хрущова Р. фактично припинено: час від часу виходять біографії ліквідованих, але без даних про причину смерти.

 

 

Нереабілітованими залишилися: О. Шумськйй, В. Шахрай, М. Полоз, А. Річицький, М. Волобуєв, М. Хвильовий й ін. Р. провадилася на вимогу впливовіших партійних і культ. діячів з підкресленням, що реабілітовані були жертвами порушень законности в період «культу особи» Сталіна. За останній час цей факт у довідках про реабілітованих ком. діячів промовчується. Р. не підпадають всі ті, що відстоювали відкрито політ. незалежність України чи й окремішність укр. комунізму.