Едіпів комплекс: відмінності між версіями

|}

 

 

Ідея Едіпового комплексу виникла у Фройда в результаті самоаналізу після смерті батька, а наштовхнула психіатра на думку трагедія Софокла «Цар Едіп». У давньогрецькому міфі йдеться про [[Фіви (Давня Греція)|фіванського]] царя [[Лаій|Лая]], який довідується з пророцтва, що загине від руки свого сина, тому він наказує вбити маленького Едіпа. Але Едіп залишається живим і виростає у прийомних батьків, вважаючи їх за рідних. У зрілому віці тепер уже сам Едіп довідується про страшне пророцтво, що йому випаде вбити свого власного батька. Бажаючи вберегти прийомних батьків від фатуму, Едіп іде з дому. Але дорогою перестріває царя Лая, конфліктує з ним, і реальний батько таки гине від руки власного сина. У Фівах Едіп закохується в царицю [[Іокаста|Іокасту]] — свою реальну матір і дружину Лая. Він посідає трон і фактично займає місце свого батька. Після тривалих років правління, Едіп і Іокаста дізнаються страшну правду, цариця накладає на себе руки, а Едіп виколює собі очі і прирікає себе на вигнання з Фів. Супроводжувати батька у цьому викликається наймолодша його дочка Антігона.

 

Розбудова поняття Фройдом привела його до відкриття глибоких закономірностей розвитку людського соціуму і [http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/13/articles/sec4/stat43.html релігії].

Назва такого явища побудована на давньогрецькому [[міф]]і про царя [[Едіп]]а і одноіменній драмі Софокла, у якій Едіп, всупереч своїй волі і не розуміючи цього, вбиває свого батька Лая і одружується на матері Іокасте. Розуміння едіпової ситуації в якості ключового фактору це є утворення невротичних захворювань. Ця відповідь виникла у Фрейда під-час самоаналізу, який він провів після смерті свого батька; це розуміння прийшло на заміну такої собі [[теорії спокуси]].

Вперще Фрейд згадує про драму Софокла в одному із листів своєму другу [[Вільгему Флісу]] у 1897 році, в якому він пише:

«Я також виявив на своєму власному прикладі закоханість у матір і ревність до батька… І тепер розглядаю це в якості універсального явища раннього дитинства. І якщо це так, то ми можемо зрозуміти чаруючу силу Царя Едіпа»

З того часу термін тісно ввійшов у використання серед психоаналітиків класичного напрямку.

 

 

 

Процес розвитку едіпового комплексу у випадку з персонами чоловічої статі, згідно класичному напрямку психоаналізу, полягає у наступному. Хлопчик, переживає сексуальний потяг до матері, одночасно переживає ворогуючу ревність відносно батька. Дитина старається приховати цей потяг, оскільки очікує покарання від свого батька у формі кастрації. У наслідок страху кастрації в психічному житті дитини формується певна інстанція — Надя-Я, під дією якої дитина подавляючи, інцестні бажання відносно матері і починає ідентифікувати себе з батьком.

 

 

Дівчатка, за Фрейдом, аналогічним чином направляють перші інцестні бажання на матір. Однак у віці 2-3-х років, розуміючи, що у них повна відсутність пеніса, дівчинка починає відчувати так звану [[заздрість до пеніса]], під дією якої реагує збільшенням заздрісної прив'язаності до батька і обуреність та образою до матері, бачачи в ній суперницю, яка претендує на любов батька. В кінцевому результаті, конфлікт, вирішується спробою дівчинки компенсувати свою неповноцінність шляхом бажання мати дитину.

 

 

Внаслідок цього всього Фрейд прийшов до висновку, що існує складніший характер Едіпового комплексу — негативний, який проявляється в любові до батька чи матері тої ж статі, що й сама дитина й ворожість до батька чи матері протилежної статі, що стосується дитини. Вище були описані варіанти і були позначені як позитивні. Описуючи це явище, він використовував поняття [[бісесуал]]ьності і [[амбівалент]]ності:

Таким чином, Фрейд дотримувався думки, що на практиці Едіпів комплекс проявляється у вигляді комбінації варіантів вздовж осі між його позитивним і негативним типом, який включає в себе як гетеросексуальні, так і гомосексуальні імпульси.

 

 

 

З самих джерел психоаналітичної теорії Фрейд надавав Едіповому комлексу пріоритет та увагу в утворенні всіх невротичних захворювань. За Фрейдом успішне вирішення Едіпового комплексу є ключем для психічного здоров'я людини. Невдача ж веде до неврозів і сексуальних відзилень: в цьому випадку говорять про невирішений Едіпів комплекс або невирішеній Едіповій ситуації. У наслідках Фрейд надавав Едіповому комлексу ще більше значення, і бачив його проктично у всіх проявах людської цивілізації едіпальні корені. Так, наприклад, в «Тотем(і) і табу» (1913) Фрейд пише:

«Таким чином, у кінцевому результаті цього вкрай скороченого дослідження, я хочу зробити висновок, що в Едіповому комлексі співпадає початки релігії, моральності, громадськості і мистецтва в повному обсязі з даними психоаналізу, за якими цей комплекс складає ядро всіх неврозів».

На сьогодні більшість психоаналітиків фрейдиської школи у слід за Фрейдом визнають пріоритетну значущість Едіпового комплексу у психосексуальному розвитку людини. Однак за межами психаналітичної теорії поняття Едіпового комплексу не отримало визнання через свою ненауковість (дивитись також розділ «Критика»).

 

Сучасні психоаналітики, а також психоаналітики напрямків, які відрізняються від класичного фрейдистського напрямку, по-іншому дивляться на концепцію Едіпового комплексу, вносячи в нього свої власні елементи або розподіляючи інакше акценти, які вже мались раніше.

 

 

[[Карл Густав Юнг]] вказував, що Едіпів комплекс Фрейда не може адекватно описати аналогічну стадію у дівчаток (за Фрейдом, дівчатка на цій стадії психосексуального розвитку переносять гомосексуальний потяг до матері). У зв'язку з цим у 1913 році Юнг ввів новий термін — «[[комплекс Електри]]», згідно з яким дівчинка, подібно до доньки [[Агамемнон|Агамемнона]] [[Електра|Електри]], відчуває сексуальний потяг до свого батька і ворожі почуття відносно матері. Окрім того, визнаючи наявність сексуального аспекту, Юнг вважав його лиш похідною від символічного прагнення повернутись до джерела життя.

 

 

[[Альфред Адлер]] вказував на те, що Едіпів комплекс Фрейда зневажає впливом братів і сестер на психічне життя людини. Внаслідок Алдер повністю переформулював всі процеси, які були зачіплені Едіповим комплексом, в термінах і поняттях своєї школи. Він стверджував, що інтерпретацію Едіпового комплексу варто будувати виключно на розбещеності дитини і що, більше того, Едіпів комплекс є нічим іншим, як одним із багатьох проявів розбещеності. Сексуальний аспект вступає в силу тому, що розбещена дитина, яка звикла до вдоволення всіх своїх бажань, зріє в швидкому темпі і у сексуальному відношенні, а провокуючі ласки матері тільки підсилюють проявленню вищезгаданих явищ. Виходячи із цих міркувань Адлер писав: