Сердюцька дивізія (1918): відмінності між версіями

 

Особливу історію мав Лубенський Сердюцький кінно-козачий полк. Після переходу кінного дивізіону на сторону УНР, новий командир полку полковник Генштабу Конраді, забрав полковий штандарт і перемістився до Добровольчої армії. Восени 1919 року більша частина полку також перейшла до білих, на сторону 3-го армійського корпусу генерала Я.&nbsp;А.&nbsp;Слащова. Цей полк продовжував службу спочатку у Слащова при відступі в [[Крим]] і на [[Перекоп]]і, потім&nbsp;— у Врангеля, але уже в складі одного з сводних кінних полків. В армії УНР також залишилася кінна сотня Лубенського полку, яка потім була об'єднана з 2-м кінним полком імені Максима Залізняка. Був складений новий полк&nbsp;— 1-й Лубенський імені Максима Залізняка, який воював аж до конечної поразки військ УНР в [[1920]] році. Цей полк входив в склад Окремої кінної дивізії, якою командував колишній командир лубенців&nbsp;— генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко (молодший)<ref name = Tynchenko>Я.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» №&nbsp;18/2002, C. 46</ref>.

 

== Література ==