|
'''Історія села Привільне'''
Привільне – село; центр сільської ради. Розташованерозташоване на правому березі річки Інгул, в 15 км на північний захід від районного центру. Населення– 3618 чол.(1980р.).
від районного центру. Сільраді підпорядковане село Новобирзулівка.
Місцевість, де знаходяться Привільне була заселена ще в глибокій давнині.
Про це свідчать археологічні знахідки. Біля Привільного виявлено два поселення,
знайдений скарб бронзових знарядь праці і розкопані кургани епохи бронзи (III–II
тисячоліття до н. е.) з похованнями в кам'яних розписних ящиках. Біля сіл Привільного
і Новобирзулівки знайдені античне поселення (III–II ст. до н. е.) і перших століть нашої
ери, а також розкопані поховання кочівників IX–XIII століть.
В письмових джерелах Привільне вперше згадується з середини XVIII ст. Тут жили кріпосні
селяни втікачі, колишні запорізькі козаки, а також російські старообрядці. В 1787р. в Привільному
налічувалося 1216 жителів. Вони входили до складу Бузького козачого війська (з 1769р.),
а після його ліквідації в 1797р. були переведені на положення державних селян.
Основними заняттями населення були скотарство і рибальство.
З часом все більше жителів села переходило до землеробства.
В 30-х роках XIX ст. жителі Привільного були переведені на положення військових поселенців. Селосело ввійшло до складу Бузького, а пізніше – Одеського уланського
полку. В 1847р. тут проживало 2800 чоловік.
Першу приходську школу з чотирирічним терміном навчання відкрили в Привільному в 1861р.
Першу приходську школу з чотирирічним терміном навчання відкрили в Привільному в 1861р. В 1886р. селян перевели на викуп. Викупні платежі збільшили в порівнянні з оброчним податком на 45%, їх слід було виплачувати протягом 44 років. Привільненці виконували гужову, дорожню і інші повинності. Частина селян, гнана потребою, покидала рідне село. Лише протягом 1883–1884рр. на Північний Кавказ і в Ставропольський край з Привільного переселилося 38 сімей.
Під час революції 1905–1907рр. в Привільному відбувалися стихійні виступи селян. Вони роззброїли і прогнали з села наглядачів, розбили лавки багатіїв. 22 грудня 1905р.
привільненська біднота брала участь в розгромі економії поміщика Бутовича в Кашперо-Миколаївці.
В кінці грудня викликані поміщиком карателі розправилися з учасниками виступів. Після цього тривалий час в Привільному знаходився загін карателів, що охороняв поміщицькі маєтки.
На початку XX ст. Привільне було досить великим селом – центром волості. Убогими були хатини бідняків, криті соломою і очеретом. Тільки кулаки і священики будували будинки під черепицею. Протягом року в селі
збиралося три, а з 1901р.– чотири ярмарки, раз на тиждень – базар. Торгували 18 лавок, були дві корчми.
Були розвинуті бондарське, ковальське і шкіряне ремесла. В 1906р. організоване кредитне, а в 1910р.–
споживче товариства. В селі розташовувався земський склад сільськогосподарських знарядь.
Майже до кінця XIX ст. жителі села були позбавлені медичної допомоги. Створений в 80-х роках
Майже до кінця XIX ст. жителі села були позбавлені медичної допомоги. Створений в 80-х роках Привільненський фельдшерський пункт не набагато поліпшив положення. Лікарня знаходилася в 40 верстах – в Новій Одесі. Тільки в 1897р. в Привільному відкрита лікарська ділянка, що обслуговувала більше 31,5 тис. людей. В 1900р. на кошти земства тут була побудована лікарня, розрахована на 15 ліжок. В тяжких умовах доводилося працювати обслуговуючому персоналу лікарні. Тут трудилися лікарі, що присвятили своє життя служінню народу, серед них – С.К Дембський. За його ініціативою будувалася лікарня і була створена хірургічна служба. Великою любов'ю і пошаною населення користувався лікар І.В.Кондратьєв, багато що зробив для боротьби з епідемією холери в 1910р. С.К.Дембський був організатором і учасником 1-го губернського з'їзду лікарів, що відбувся в 1922р. в Миколаєві.
Привільненський фельдшерський пункт. Лікарня знаходилася в 40 верстах – в Новій Одесі. Тільки в
Функціонувала церковноприходська школа з чотирирічним терміном навчання. В 1874р. в Привільному відкрилася земська школа, а з 1898р. працювала міністерська школа. Але охопити навчанням всіх дітей вони не могли. В 1874р. в прийомі в церковноприходську школу відмовлено 350, а в 1901р. в земську –110 дітям. Тільки в 1901р. 163 учні залишили школу через важкі матеріальні умови. На початку XX ст. 79% населення Привільненської волості не знало грамоти.
1897р. в Привільному відкрита лікарська ділянка, що обслуговувала більше 31,5 тис. людей. В 1900р.
Коли почалася перша світова війна, більшість чоловіків з села була відправлена на фронт. Вже в 1916р. чоловіче населення Привільного в порівнянні з 1913р. зменшилося на 820 чоловік. Залишившись без робочих рук, господарства бідняків занепадали. Скоротилися посівні площі, росла дорожнеча. До червня 1915р. ціни на хліб збільшилися на 50%, цукор став дорожче на 42%, сіль і гас – на 66%, мило – на 57%. Після Лютневої революції в Привільному були створені сільський і волосний комітети. Але ввійшли в них багаті жителі села, що відстоювали інтереси заможного прошарку. Куркулі боялися подальшого розвитку революції, виступали в захист приватної власності. Вони допомагали реквізувати у селян для потреб фронту хліб і худобу. Члени сільського комітету на зібранні в серпні 1917р., керуючись телеграмою Тимчасового уряду, попередили привільненців, що кожний, хто зробить замах на власність поміщика, підлягає «суворому кримінальному покаранню».
на кошти земства тут була побудована лікарня.
Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петербурзі принесли в Привільне солдати-фронтовики в листопаді 1917р. В середині лютого 1918р в Привільному була встановлена радянська влада та вибрана Рада селянських депутатів (голова – И.П.Воронков). Тоді ж утворена волосна Рада селянських депутатів. ради очолили роботу по експропріації майна у поміщиків і сільських багачів і передачі його бідноті. Земельні комісії ради приступили до розділу землі. На кожного їдока виділялося по 3,1 десятина. В кінці березня 1918р. село захопили німецько-австрійські війська. Гетьманська варта, що з'явилася тут, разом з окупантами вимагала від населення визнати уряд гетьмана Скоропадського, що змінив Центральну раду в кінці квітня 1918р. Але селяни через свого делегата виразили недовір'я гетьманській владі, чинили опір ворогу. Тоді з Миколаєва прибув каральний загін. За допомогою гетьманської варти з селян стягали недоїмки навіть за 1917р. Поміщик Бутович зажадав відшкодування збитків на суму близько 30 тис. крб. Влітку 1918р. в селі була створена партизанська група у складі К.Д.Кришталя, Г.І.Калачова, П.І.Каратєєва, Г.Я.Каратєєва, Т.Ф.Сперзіоника та ін. Ховаючись в плавнях, партизани нападали на обози кайзерівців, відбирали у них зброю. На початку червня вони розгромили садибу поміщика Дудника. Німецько-австрійські війська обстріляли Привільне з гармат, спалили декілька будинків і убили дев'ять жителів села. Декілька партизан, виданих кулаками, були арештовані. Восени 1918р. дії партизан активізувалися. На початку листопада вони розгромили гетьманську варту в Привільному. В грудні село зайняли петлюрівці. Радянська влада в Привільному була відновлена в березні 1919р., коли частини Червоної Армії вигнали петлюрівців з села. Вибрану в тому ж місяці раду знову очолив І.П.Воронков. Головою волревкому, а потім волвиконкому став Я.А.Гуров. В травні Привільне захопили григор’ївці. Тут вони розмістили свій штаб. Почалися розстріли активістів. 16 червня бійці 3-го інтернаціонального полку, прибулі з Одеси, вигнали григор’ївців з села. ▼ Функціонувала церковноприходська школа з чотирирічним терміном навчання. В 1874р. в Привільному
В червні 1919р. з утворенням Привільненсько-антонівського району був створений райревком, а потім – райвиконком. Головою ревкому став І.І.Казарцев, військовим комісаром – І.М.Таран. До складу Привільненсько-антонівського району входило дев'ять волостей (район скасували в липні 1920р.). Для боротьби з бандитизмом в червні 1919р з колишніх червоних партизан сформований Привільненсько-антонівський загін під командуванням колишнього батрака комуніста Я.Н.Бурбели (згодом убитий куркулями). В липні загін ввійшов до складу 1-го Антонівського комуністичного полку (командир Н.Е.Губа). В серпні 1919р. Миколаїв захопили денікінці. На території волості почав діяти партизанський загін, яким командував В.В.Алейников. В середині вересня він приєднався до повсталих баштанців. В Привільному на короткий період була відновлена радянська влада. Після розгрому Баштанської республіки білогвардійці вчинили криваву розправу над повсталими. 14 листопада були схоплені і замучені Б.Е.Бутенко, Т.К.Бутенко, Р.А.Гончаренко, А.І.Сліпоконь, К.І.Федоров та ін. Сім'ї повстанців виганяли на вулицю, їх житла спалювали. ▼відкрилася земська школа, а з 1898р. працювала міністерська школа. На початку XX ст. 79% населення
В кінці січня 1920р. підрозділи 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії Червоної Армії звільнили село від денікінців. 28 січня створений волосний ревком на чолі з Д.Г.Шляховим. 31 березня і 2 квітня в Привільному було обрано дві Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою одної з них став Ф.Д.Пронь, іншої – К.Ф.Парафіло. Обидві ради допомагали солдатським сім'ям, організовували продпункти для голодуючих. На території волості була введена карткова система на продукти харчування, узяті на облік надлишки зерна, створена резервний фонд продовольства. Всіляко сприяв радам партосередок, що оформився в червні 1920р. Головою вибрали бідняка І.А.Добротворського.
Привільненської волості не знало грамоти.
Коли почалася перша світова війна, більшість чоловіків з села була відправлена на фронт. Вже в 1916р. чоловіче населення Привільного в порівнянні з 1913р. зменшилося на 820 чоловік.
▲ Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петербурзі принесли в Привільне солдати-фронтовики в листопаді 1917р. В середині лютого 1918р в Привільному була встановлена радянська влада та вибрана Рада селянських депутатів (голова – И.П.Воронков). Тоді ж утворена волосна Рада селянських депутатів. ради очолили роботу по експропріації майна у поміщиків і сільських багачів і передачі його бідноті. Земельні комісії ради приступили до розділу землі. На кожного їдока виділялося по 3,1 десятина. В кінці березня 1918р. село захопили німецько-австрійські війська. Гетьманська варта, що з'явилася тут, разом з окупантами вимагала від населення визнати уряд гетьмана Скоропадського, що змінив Центральну раду в кінці квітня 1918р. Але селяни через свого делегата виразили недовір'я гетьманській владі, чинили опір ворогу. Тоді з Миколаєва прибув каральний загін. За допомогою гетьманської варти з селян стягали недоїмки навіть за 1917р . Поміщик Бутович зажадав відшкодування збитків на суму близько 30 тис. крб. Влітку 1918р. в селі була створена партизанська група у складі К.Д.Кришталя, Г.І.Калачова, П.І.Каратєєва, Г.Я.Каратєєва, Т.Ф.Сперзіоника та ін. Ховаючись в плавнях, партизани нападали на обози кайзерівців, відбирали у них зброю. На початку червня вони розгромили садибу поміщика Дудника. Німецько-австрійські війська обстріляли Привільне з гармат, спалили декілька будинків і убили дев'ять жителів села. Декілька партизан, виданих кулаками, були арештовані. Восени 1918р. дії партизан активізувалися. На початку листопада вони розгромили гетьманську варту в Привільному. В грудні село зайняли петлюрівці. Радянська влада в Привільному була відновлена в березні 1919р., коли частини Червоної Армії вигнали петлюрівців з села. Вибрану в тому ж місяці раду знову очолив І.П.Воронков. Головою волревкому, а потім волвиконкому став Я.А.Гуров. В травні Привільне захопили григор’ївці. Тут вони розмістили свій штаб. Почалися розстріли активістів. 16 червня бійці 3-го інтернаціонального полку, прибулі з Одеси, вигнали григор’ївців з села.
▲ В червні 1919р. з утворенням Привільненсько-антонівського району був створений райревком, а потім – райвиконком. Головою ревкому став І.І.Казарцев, військовим комісаром – І.М.Таран. До складу Привільненсько-антонівського району входило дев'ять волостей (район скасували в липні 1920р.). Для боротьби з бандитизмом в червні 1919р з колишніх червоних партизан сформований Привільненсько-антонівський загін під командуванням колишнього батрака комуніста Я.Н.Бурбели (згодом убитий куркулями). В липні загін ввійшов до складу 1-го Антонівського комуністичного полку (командир Н.Е.Губа). В серпні 1919р. Миколаїв захопили денікінці. На території волості почав діяти партизанський загін, яким командував В.В.Алейников. В середині вересня він приєднався до повсталих баштанців. В Привільному на короткий період була відновлена радянська влада. Після розгрому Баштанської республіки білогвардійці вчинили криваву розправу над повсталими. 14 листопада були схоплені і замучені Б.Е.Бутенко, Т.К.Бутенко, Р.А.Гончаренко, А.І.Сліпоконь, К.І.Федоров та ін. Сім'ї повстанців виганяли на вулицю, їх житла спалювали.
В кінці січня 1920р. підрозділи 122-ї стрілецької бригади 41-ї дивізії Червоної Армії звільнили село від денікінців.
В травні 1920р. був створений комсомольський осередок, першим секретарем якого став А. Я. Бєляєв. В тому ж році створений загін для придушення куркульських заколотів в районі Нового Бугу і Богоявленська і розгрому банди Тютюнника. Влітку 1920р. бійці цього загону були направлені на боротьбу проти Врангеля.
В липні 1920р. в Привільному були організовані два КНС. Один з них очолив син бідняка С.Р.Коломійцев, інший – комуніст X.П.Кришталь. В тому ж році створений і волосний КНС на чолі з А.І.Піддубним. Комнезами контролювали виконання продрозкладки, допомагали Червоній Армії транспортом, продовольством. С.Р.Коломійцев організував загін, що брав участь в розгромі банди Іванова. Одним з активних членів КНС був Ф.Ф.Каратєєв. Він обирався делегатом повіту, губернського і I Всеукраїнського з'їзду незаможних селян.
| 