Чехи: відмінності між версіями

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед [[католицтво|римо-католицького]] священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з [[єпископ]]ів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над [[Дністер|Дністром]], що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани в кін. [[15 століття|15]] — поч. [[16 століття|16 ст.]]). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію [[1509]] року. НаВ Україні й [[Литва|Литві]] чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

У 18-19 вв. на укр. землях були відомі Ч. музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від м. до м. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали нав Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини Ч. як австр. службовці. Популярними були чес. броварі.

У 1860-х pp. Ч. почали селитися нав Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, гол. на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення Ч., які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, гол. у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Гол. поселеннями були с.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, б. Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив Ч. приймати рос. підданство. Вони записувалися до сел. стану і підлягали місц. адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чес. волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чес. поселення належали до укр. волостей. Всіх чес. поселень було бл. 130, а ч. Ч. доходило на поч. [[20 століття|20 ст.]] до 65000; майже всі Ч. прийняли православіе. Перші чес. вид. були рел.: „Český pravoslavný kalendař", a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель [[Колегія Павла Ґалаґана|Колегії П. Ґалаґана]], згодом у Житомирі). Частина Ч. залишилася протестантами (Чес. брати).

Довший час чес.чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту укр.українського оточення; поу м.містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій с.-г. техніці і чес. методам хліборобства Ч. ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували с.-г. машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газ. „Ruský Čech" (1906-1908, ред. В. Вондрак), а згодом „Čechoslovan" (1911 — 14, 1916 — 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місц. Ч. постала в Києві військ. організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону нав Україні і в Росії; до них приєдналися військовополонені Ч. і словаки з австро-угор. армії, яких під кін. 1917 було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили „Československý Dennik" та „Československý Vojak". Тут таки мала осідок Чехо-словацька Нар. Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чес.-укр. взаємини з Укр. Центр. Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

В [[УНР]] за чес. меншістю визнавалися права, згідно з законом про нац.-персональну автономію. У лютому — березні 1918 лише мала частина укр. Ч. від'їхала на сх., з відступаючими частинами чес. легіону, переважне ч. їх лишилося нав Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-их pp. існувало 13 чес. сільрад, були чес. початкові школи, 1926 всіх Ч. в УССР і Крим. АССР жило 17 500.

Іншою групою чехів, що жили нав Україні, були чес. колоністи на. Закарпатті в 1919 — 39 pp. їх призначувано сюди як службовий персонал у держ. адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть с.-г. колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з зем. реформою в деяких с. півд. Закарпаття). Ч. їх зростало: 1921 — 2 000, 1930 — 21 000, 1938 — 30 000. Наявність на Закарпатті Ч. з вищою, ніж у місц. населення освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. ПоУ м.містах розбудовувано окремі квартали (т.так зв.звані колонії), де жили переважно Ч. Впроваджено чес. шкільництво; 1935 було 3 чес. гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Ч. назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. Появлялася чисельна чес. преса. Гол. газ.: „Podkarpatské Hlasy" (двічі на тиждень, 1925 — 39), „Hlas Východu" (соціалдем. тижневик, 1928 — 33), а з 1339 — „Karpato-Ukrajinska Svoboda" і „Přechledy z Karpatské Ukrajiny". За автономної Карпато-укр. держави ч. Ч. дещо зменшилося. Їх представником у соймі був М. Дрбал. За [[Угорщина|угорської]] [[окупація|окупації]] всі Ч. залишили [[Закарпаття]].