Відмінності між версіями «Старообрядництво»

=== Оселення в Україні ===
 
Втікаючи від російських переслідувань, старообрядці оселялися у 1660-х pp. на Лівобережній Україні і створили, починаючи з часів гетьмана [[Многогрішний Дем'ян|Д. Многогрішного]] і згодом, низку так званих розкольничих слобід на території Стародубського і Чернігівського полків. Колонізація поширилася за [[Мазепа Іван Степанович|І. Мазепи]] й [[Скоропадський Іван|І. Скоропадського]]. Оселення цих слобід відбувалося здебільшого з дозволу місцевих державців (як старшини, так і монастирів, зокрема [[Києво-Печерська Лавра|Києво-Печерської Лаври]]), які сподівалися по закінченні терміну пільг (пересічно 8 pоків) перетворити старообрядців на своїх підданих. Але економічна сила слобід й інтереси російської централістичної політики по [[1709]] році допомогли їм уникнути залежности від місцевих державців і української влади. Указ [[Петро I|Петра І]] [[1716]] року легалізував становище старообрядців на Гетьманщині та затвердив їх права та володіння. За переписом [[1715]]–[[1718]] років, у 17 слободах північної Гетьманщини було 377 дворів «ґрунтових раскольників» (тих, що мали землі), 159 «бобильських» хат і 50 «пустих». Населення слобід широко розгорнуло торгово-промислову діяльність. Збагачення слобід і незалежність їх від місцевих державців і гетьманської влади викликало репресії збоку останньої. Гетьман І. Скоропадський у [[1716]] і [[1719]] роках заборонив старообрядцям торгувати на Гетьманщині, але ця заборона залишилася на папері; також марні були його прохання виселити старовірів з України, й осередком старообрядців на Гетьманщині лишилася слобода [[Клинці (місто)|Клинці]], яка у другій половині 18 ст. стала й культурним центром старообрядців (друкарні для церковних і світських книг), а з кінця 18 ст. і протягом 19 ст. тут утворився великий осередок текстильної промисловості (виробництво сукна й ін.), який на початку 20 ст. став найбільшим в Україні.
 
Економічне зростання та збільшення населення слобід на півночі Гетьманщини, з одного боку, та постійні конфлікти їх із місцевими дідичами й українською владою (зокрема на ґрунті збільшення державних податків) спричинилися до того, що, починаючи з середини 18 ст., частина старообрядців з [[Чернігів]]щини (а також із сусідньої Гомельщини) переселилася на малозалюднені простори Південної України. Вони селилися в [[Ново-Сербія|Ново-Сербії]], пізніше [[Слов'яносербія|Слов'яносербії]], а по опануванні Російською Імперією всієї Південної України на [[Херсон]]щині (зокрема в [[Бериславський повіт|Бериславському повіті]]) і Таврії (особливо в [[Мелітопільський повіт|Мелітопільському повіті]]), де їх [[1832]] року було понад 7 000. Оселення старообрядців на півдні України підтримував уряд, щоб заселити вільні землі, і давав їм на деякий час різні пільги. У середині 18 ст. старообрядці оселилися в південній [[Бесарабія|Бесарабії]] (їх називали тут '''липованами'') і в гирлі [[Дунай|Дунаю]] (с. [[Вилкове]]). Приплив старообрядців збільшився по приєднанні Бесарабії до Російської Імперії [[1812]]. У кінці 19 ст. у всій Бесарабії, жило біля 30 000 старообрядців — на півдні і в [[Хотинський повіт|Хотинському повіту]].
Анонімний користувач