Тиск на школу Виготського відчувався з кінця 20-х років. Вимушено з 1930-го по 1934-й О. М., О. Р. Лурія, [[Запорожець Олександр Володимирович|О. В. Запорожець]] працюють у столиці [[УРСР]] [[Харків|Харкові]], завдяки чому з'являється [[харківська психологічна школа]]. О. М. очолює відділ дитячої та [[генетична психологія|генетичної Ψ]], а пізніше, весь сектор Ψ [[Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України|Всеукраїнської психоневрологічної Академії]], кафедру Ψ в [[Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди|Педагогічному інституті]] та відділ Ψ НДІ [[педагогіка|педагогік]]и. Є лідером "харківської групи" учнів Виготського.<br /> Повернення до Москви відбулось вже після смерті Вчителя, але з тим критика та переслідування не припинились. Наприкінці 30-х О. М. тимчасово (на рік) втрачає роботу, але наполегливість допомогла йому поновитись та, навіть, захистити докторську дисертацію.
=== 40-50-ті роки ===
Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашхабад[[Ашгабад]], куди був евакуйований МДУ. ПоблизуПізніше в селищі Каурівка поблизу [[Свердловськ]]а в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів [[Бернштейн Микола Олександрович|М. О. Бернштейна]], досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку [[теорія діяльности|принципу діяльности]], який став одним з ключових положень радянської Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ, якому присвятив майже все своє життя. Багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології [[Вища нервова діяльність|вищої нервової діяльност]]и. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)<ref>[http://imp.rudn.ru/psychology/history_of_psychology/15.html ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ, навчальний курс ОЛЕЙНИК Ю. Н., КОЛЬЦОВА В. О., Інститут Ψ РАН]</ref>. Принцип діяльности, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища ''вторинною ланкою'' відносно ''об'єктивно досліджуваної'' діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.<br /> Підтримка О. М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для [[Бернштейн Микола Олександрович|М. О. Бернштейна]]).
