Ачалов Владислав Олексійович: відмінності між версіями

{{!}} {{Орден Червоної Зірки}} {{!}}{{!}} {{За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР I ступеня}} {{!}}{{!}} {{За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР II ступеня}} {{!}}{{!}} {{За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР III ступеня}}

{{!}} {{Медаль «100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»}} {{!}}{{!}} {{Медаль «40 років Радянській Армії та Флоту»}} {{!}}{{!}} {{Медаль «50 років Радянській Армії та Флоту»}} {{!}}{{!}} {{Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»}}

| відносини =

'''Ача́лов Владисла́в Олексі́йович''' (*[[13 листопада]] 1945, село Атамаш Арського району [[Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Татарської АРСР]])  — радянський [[воєначальник]], заступник [[Міністр оборони СРСР|міністра оборони СРСР]], дванадцятий [[Командувач Повітряно-Десантних Військ|Командувач ПДВ СРСР]] (січень 1989  — грудень 1990), [[генерал-полковник]] (1989), з 1991  — в запасі.

Закінчив Казанське танкове Червонопрапорне училище ім. Верховної Ради Татарської АРСР (1966), Військову академію бронетанкових військ (1973), [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Військову академію Генерального штабу Збройниз Сил СРСР ім. К.  Є.  Ворошилова]] (1984).

Службу у військах почав командиром танкового [[взвод]]у, потім був командиром танкової роти. З 1973 року (після закінчення Військової академії бронетанкових військ)  — в [[Повітряно-десантні війська|Повітряно-десантних військах]]: заступник командира полку, в 1974 році  — командир [[парашутно-десантний полк|парашутно-десантного полку]], з 1977 року  — заступник командира повітряно-десантної дивізії, з 1978 року  — командир [[повітряно-десантна дивізія|повітряно-десантної дивізії]].

З 1984 року (після закінчення Військової академії Генерального штабу) заступник командувача танковою армією, командувач танковою армією, начальник [[штаб]]у, перший заступник командувача військами [[Ленінградський військовий округ|Ленінградського військового округу]]. З січня 1989 року по грудень 1990 року  — [[Командувач Повітряно-Десантних Військ]]. У січні 1990 року був координатором військової операції в м. [[Баку]].

З грудня 1990 року по вересень 1991 року  — заступник міністра оборони СРСР.

У серпні 1991  — член [[Державний комітет з надзвичайного стану|ДКНС]].

У вересні  — листопаді 1991 знаходився у розпорядженні [[міністр]]а оборони СРСР, потім звільнений в запас.

З серпня 1992  — керівник аналітичного центру при голові Верховної Ради РФ.

В дні [[Розстріл Білого дому у Москві|жовтневих подій 1993]] виступив на стороні Верховної Ради РФ.

«В. о. президента» А. В. Руцькой призначив його міністром оборони РФ; це рішення затвердила Верховна Рада Росії. На його наказ [[Збройні сили Росії|Збройним Силам РФ]] йти на захист Верховної Ради не відгукнувся практично ніхто з [[солдат]]ів, [[офіцер]]ів і [[генерал]]ів.

[[4 жовтня]] 1993 арештований, в лютому 1994  — звільнений по амністії.

З серпня 1995  — співголова Всеросійських [[офіцер]]ських зборів. У 1999 балотувався в [[Державна Дума Російської Федерації|Державну Думу РФ]] від Руху на підтримку армії. Входив в оргкомітет руху ''«Рух на підтримку армії»'' (до 2000).

Займається військово-патріотичною роботою. C 2003  — голова Всеросійського Союзу суспільних об'єднань ветеранів десантних військ «Союз [[десантник]]ів Росії».

[[Категорія:Кавалери ордена Червоної Зірки]]