Барнич Ярослав Васильович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shkod (обговорення | внесок) |
Shkod (обговорення | внесок) |
||
Рядок 15:
Ось що пише про нього дружина композитора Ярослава Барнич: “Праці було багато, але він жив нею. Особливо успішною була праця зі шкільною молоддю. Із молодими співаками-учнями чоловік творив дива. Кожний шкільний концерт був подією у Станиславові... Саме в той час він розпочав компонувати музику легкого жанру. Пригадую, коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького – два танго: “Ой, соловію” та “Хлопче мій, хлопче”. Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з’явилися такі його твори, як “О, гарна крале”, “Запізно”, “Молоді емерити”, “Лист” і врешті – славне танго – пісня “Гуцулка Ксеня”.
З осені 1939 р. Ярослав Барнич працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом "других совітів”, будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина, США, праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т.ін. В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому "Золоту батуту” із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий. А 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у
== Пам'ять ==
| |||