Третя Пунічна війна: відмінності між версіями

|conflict=Третя Пунічна війна

|partof= [[Пунічні війни]]

|caption= Зміни території [[Карфаген]]ської держави внаслідок Пунічних війн

|place=[[Карфаген]] (поблизу сучасного [[Туніс]]а)

|casus = Для [[Карфаген]]а напад [[Нумідія|Нумідійського царства]] з римською підтримкою у [[151 до н. е.]]. Для [[Рим]]а війна [[Карфаген]]а з Нумідією всупереч бажанню Рима

|result=[[Римська республіка|римська]] перемога, Карфаген було знищено.

|combatant2=[[Карфаген]]

|commander1=[[Сципіон Еміліан]]

 

 

У другій половині II ст до н. е. в результаті двох успішних воєн з Карфагеном, глибокого проникнення в країни Сходу еллінізму, підпорядкування Македонії і Греції Рим перетворився на найбільшу середземноморську державу, в гегемона не лише Західного, але і Східного Середземномор'я. Проте Рим не міг вважати себе за неподільного володаря середземноморського басейну, поки не було остаточно знищено старого, переможеного, але потенційно все ще грізного суперника — Карфаген.

 

Тоді як сили і увага римлян були приковані на схід, переможеному Карфагену удалося облямуватися і укріпити свій економічний стан. Вимушені відмовитися від військових захоплень і активної зовнішньої політики, карфагенські купці вкладають тепер свої гроші в сільське господарство в Африці. У Карфагені починає процвітати жвава торгівля з місцевими племенами, широко розвиваються рільничі плантації, в містах росте число майстерень і торгівельних підприємств.

 

Це відродження економічної потужності Карфагена викликало сильне незадоволення в Римі, особливо серед тієї частки нобілітету, що була пов'язана із зовнішньою торгівлею. Виникла сильна і впливова партія, що вимагала повного знищення Карфагена, навіть якщо це загрожувало новою війною. На чолі цієї партії стояв [[Марк Порцій Катон (Старший)|Марк Порцій Катон]], загальношанований консул і цензор, який ревно пропагував цю ідею. Катон сам їздив до Карфагена на чолі слідчої комісії й мав змогу придивитись власними очима до багатства цього міста. Він побуджував проти карфагенців публічну опінію й. кожну свою промову в сенаті закінчував однією і тією ж фразою: «Зрештою думаю, що Карфаген треба знищити!».

 

Привід для війни знайти було неважко. Знаряддям римської політики став [[Нумідія|нумідійський]] цар [[Масинісса]]. За свої послуги ще у війні проти Ганнібала він дістав від Рима вільну руку у відносинах з Карфагеном. Це був талановитий володар, що захоплено працював над розбудовою своєї держави, — привчив своїх кочовиків до осілого життя, поширював управу землі, будував міста. Але неродючі степово-пустельні простори, над якими [[Масинісса]] мав владу, не вдовольняли його, й він намагався добути собі кращі терени від карфагенців. Все поширюючи свої володіння, він оточив довкола Карфаген. Карфагенський сенат безнастанно висилав скарги на Масиніссу до Рима, але без успіху: римляни підтримували свого союзника.

 

[[Масинісса]], відчуваючи підтримку римлян, тримався украй агресивно і намагався приєднати до своїх володінь частину території Карфагена. Врешті у Карфагені до влади прийшла воєнна партія, що вважала, що тільки силою можна заімпонувати Римові. У [[151 до н. е.]] сталося збройне зіткнення. Карфагенські полководці несподівано з 50 000 війська рушили на Масиніссу, думаючи цілком знищити його країну. Але нумідійський цар виявився незвичайно спритним вождем і, хоч був неприготований, у вирішальній зустрічі розгромив усю карфагенську армію. Він мав тепер відкритий шлях на Карфаген. Але, як добрий політик, затримався перед воротами і післав скаргу до Риму, що карфагеняни порушили мир. Карфагенський сенат старався загладити справу, покарав смертю своїх генералів і вислав до Рима мирне посольство із заявою, що Карфаген піддається на ласку й неласку. Незважаючи на те, що карфагеняни вже зазнали поразки і підтверджували покору Римові, римський сенат розцінив їхні дії як порушення умов договору [[201 до н. е.]] і оголосив війну.

 

Римські легіони висадилися у Африці під Утикою, й консули зажадали, щоб Карфаген видав усю зброю. Карфагенці необережно погодилися на це й переслали до римського табору 2000 воєнних машин і 200 тисяч штук всякої зброї. Тоді римські представники проголосили Карфагену постанову свого сенату, щоб усе населення залишило місто й перенеслося на 15 км у глибину суходолу, бо місто римляни вирішили знищити. Тим самим було б покладено край господарському процвітанню Карфагена, заснованому на морській торгівлі.

 

Звістка про постанову римлян викликала в Карфагені повстання. Рада старших вирішила боронити місто до кінця. Полководцем обрали генерала Газдрубала, якого давніше засудили на смерть за виступи проти Риму. Щоб збільшити число війська, проголосили свободу всім невільникам. Спокійне торгове місто перемінилося на воєнний табір. <blockquote>«Священні гаї, всі святині й інші просторі міста замінили на робітні; чоловіки й жінки працювали в них днями й ночами, відпочиваючи й обідаючи групами в означенім порядку. Денно вироблювали по 100 щитів, 300 мечів, 1000 стріл до катапульт, 500 списів, а катапульт стільки, скільки могли. Щоб можна було катапульти натягати, жінки обтинали собі волосся, бо іншого матеріалу не було» (Аппіан).<ref name="kryp"/></blockquote>

 

Спочатку війна йшла для римлян невдало. Облога Карфагена виявилася далеко не легким підприємством. Вона затягнулася більш ніж на два роки. Газдрубал добре організував оборону, забезпечив місту добре постачання, приєднав допомогу інших фінікійських міст, навіть зумів добути собі прихильність частини нумідійців. Римські консули з різних сторін пробували здобути Карфаген, але не могли нічого досягти.

 

Газдрубал із старшиною в останню хвилину вийшов із замку з оливним гіллям — ознакою миру, вийшов назустріч Сципіонові й упав до ніг переможця. Його жінка виказала більшу силу духа, бо вбила своїх дітей і разом із ними кинулася у вогонь.

 

Сенатська комісія, що прибула в завойоване місто, винесла ухвалу про повне його знищення. Карфаген був підпалений та горів 16 днів. Руїни міста з наказу сенату зрівняли із землею і присвятили підземним богам — мала тут навіки залишитися пустеля. На території зруйнованого міста плугом була проведена борозна на знак того, що це місце прокляте навічно. Володіння Карфагена були включені до складу римської провінції Африка.

 

 

== Див. також ==

 

[[Категорія:Пунічні війни]]

[[Категорія:Стародавній Рим]]

[[mk:Трета Пунска Војна]]

[[ms:Perang Punic Ketiga]]

[[nn:Den tredje punarkrigen]]

[[no:Tredje punerkrig]]