Великий кантоський землетрус: відмінності між версіями

Великий кантоський землетрус стався [[1 вересня]] [[1923]] року на півночі Саґамської затоки, за [[Координати|координатами]] 35°2′ північної широти і 139°3′ східної довготи. Це був дуже сильний землетрус у 7,9 балів за [[Шкала Ріхтера|шкалою Ріхтера]]. Трагедія супроводжувалася [[вибух]]ами [[газ]]ових труб, [[коротке замикання]] в [[електромережа|електромережі]] і, як наслідок, пожежами.<ref>[http://www.zodchii.ws/books/info-404.html Сейсмостойкое строительство зданий. Под. ред. И. Л. Корчинского. Учеб. пособие для вузов. М., «Высш. школа», 1971. 320 с. с илл. {{ref-ru}}]</ref> Оскільки він стався у [[обід]]ній час, то спричинив одночасні [[пожежа|пожежі]] у 134 точках, які остаточно вдалося погасити лише [[3 вересня]], о 2 годині дня. Через пожежі температура в Токіо протягом 1&nbsp;— 3 вересня сягнула 46&nbsp;°C. Мешканці міста відчували 936 [[афтершоки|афтершоків]] аж до 6 години вечора [[5 вересня]]. Прибережні райони постраждали від [[цунамі]]. В результаті землетрусу головні японські міста [[Токіо|Токіо]] та [[Йокогама]] були зруйновані. Шкоди зазнали мешканці 7 [[префектури Японії|префектур]]: [[префектура Ібаракі|Ібаракі]], [[префектура Сайтама|Сайтами]], [[префектура Тіба|Тіби]], [[Токіо]], [[префектура Канаґава|Канаґави]], [[префектура Сідзуока|Сідзуоки]] й [[префектура Яманасі|Яманасі]]<ref name="І">Великий кантоський землетрус // ''[[Енциклопедія Ніппоніка]]'': в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.</ref>.

За підрахунками Токійської мерії [[1926]] року<ref>｢東京震災録 前輯｣, 東京市編, 1926.</ref> під час землетрусу постраждало близько 3,4 мільйонів осіб&nbsp;— 29% населення зазначених префектур. З них особливих втрат зазнали 93% мешканців Йокогами і 75% мешканців Токіо. Від руйнувань, пожеж і цунамі загинуло 91 344 особи, пропало без вісти 13 275 осіб, важких поранень зазнали 16 514 особи, легких поранень&nbsp;— 35 560 осіб. Згоріло 381 090 приватних будинків. 83 819 будівель були повністю зруйновані, а 91 232&nbsp;— напівзруйновані. Загальна кількість тогочасних втрат обраховувалася в 5,5 [[мільярд]]ів [[єна|єн]], при тому, що державний [[бюджет]] Японії на 1922 рік становив лише 1,47 мільярдів єн<ref name="І"></ref>.

Наступного дня після Великого кантоського землетрусу було утворено [[Кабінет Ямамото Ґомбея|другий кабінет]] [[Ямамото Ґомбей|Ямамото Ґомбея]]. Він ввів у в околицях Токіо [[Воєнний стан|воєнний стан]], оголосив надзвичайну мобілізацію і, разом із [[Міністерство внутрішніх справ Японії|міністром внутрішніх справ]] [[Ґото Сімпей|Ґото Сімпеєм]], [[міністерство фінансів Японії|міністром фінансів]] [[Іноуе Дзюнносуке]] та [[міністерство зв'язку Японії|міністром зв'язку]] [[Інукаї Цуйосі]], розпочав рятувальні роботи. Перші заходи стосувалися стабілізації економічного життя. [[7 вересня]] уряд встановив 30-денний [[мораторій]] на сплату боргів та процентів по [[позика]]х, а також видав указ, що забороняв високі [[Відсоткова ставка|відсоткові ставки]] в [[банк]]ах і [[Лихварство|лихварських]] конторах. [[11 вересня]] [[Імператор Японії|Імператорським]] [[рескрипт]]ом було скасовано податок на імпорт рису, а [[12 вересня]]&nbsp;— податок на товари першої необхідності, [[будівельні матеріали]] та [[прилад]]и. [[22 вересня]] в країні встановили систему тимчасової гуманітарної допомоги та ввели особливу системи розрахунків за торговельні операції<ref name="І"></ref>.

[[27 вересня]] уряд розпочав видавати постраждалим гроші і [[вексель|векселя]] через [[Національний банк Японії]] для відбудови осель. Початково загальна сума векселів складала 10 мільйонів єн, однак на [[1924]] рік перевищила 43 мільйони. Це стало причиною знецінення японської валюти й [[інфляція|інфляції]], які призвели до неспроможності населення повернути державі борги. В результаті [[1927]] року країну вразила [[фінансова криза]]. Уряд також намагався відродити комерційне життя столиці за рахунок іноземного капіталу, чим, однак, викликав різке зростання [[державний борг|державного боргу]]<ref name="І"></ref>.

З іншого боку, [[12 вересня]], для забезпечення громадського спокою, був виданий Імператорський указ про відродження Імперської столиці. Через сім днів утворилася Реставраційна рада, яка розробила план відновлення Токіо та Йокогами. Його остаточно прийняли [[24 грудня]] року<ref name="І"></ref>.

О 3-й годині [[1 вересня]], невдовзі після землетрусу, в Токіо та Йокогамі поширилися чутки, що пожежі влаштували [[соціалізм|соціалісти]] та [[корейці]]. Цю [[Дезінформування|дезінформацію]] поширювали деякі службовці [[поліція Японії|поліції]] та молодші офіцери [[Імперська армія Японії|армії]]. У відповідь японське населення стало утворювати стихійні «загони самооборони». За сприяння поліції ці загони розпочали гонитву за представниками лівих сил та іноземцями. Згідно з вересневими підрахунками Міністерства внутрішніх справ, в ході [[погром]]ів загинули 231 кореєць, 3 [[китайці|китайця]] та 59 [[японці]]в. Корейські громадські організації, які проводили підрахунки жертв до кінця жовтня, стверджували, що втрати корейців складали 2613 осіб. Китайське ж місія в Токіо заявила про пропажу без вісти 160 китайських громадян<ref name="І"></ref>.

З метою зупинити кровопролиття, [[7 вересня]] кабінет Ямамото видав постанову про забезпечення правопорядку. На території Токіо, Канаґави, Сайтами і Тіби встановлювався воєнний стан, що тривав до [[15 листопада]]. За цей час цивільна та армійська поліція зупинила [[етнічні чистки]], але сприяла ліквідації членів та осередків соціалістичних та [[анархізм|анархістських]] організацій. Ці акції не викликали осуду громадськості і сприяли зростанню престижу армії<ref name="І"></ref>.

[[Файл:HIM the Empress' personal visit.jpg|міні|праворуч|250пкс|ІмператирицяІмператриця Теймей відвідує постраждалих у шпиталі.]]

Великий кантоський землетрус стався в період [[економічна криза|економічної кризи]] в Японії. Криза супроводжувалася протистоянням різних політичних партій та поляризацією японського суспільства за ідеологіями, що було наслідком [[лібералізм|лібералістичноголіберального]] курсу «[[демократія Тайсьо|демократії Тайсьо]]». На міжнародній арені Японія втрачала авторитет через розростання анти-японських настроїв в [[Корея|Кореї]] та [[Китай|Китаї]], та намагання [[Британська імперія|Великої Британії]] та [[США]] обмежити японську присутність в [[Тихий океан|Тихоокеанському]] регіоні. В таких умовах Великий кантоський землетрус був не лише простим природнім катаклізмом, а важливим фактором, який обумовив майбутню політику Японії та її соціально-економічний розвиток<ref name="І"></ref>.

Японська громадськість, включно з [[політик]]ами, [[економіст]]ами та [[науковець|науковцями]], сприймала землетрус як «небесну кару» за фривольне життя і загравання з західними суспільно-політичними цінностями. Серед японських [[інтелектуал]]ів поширилися [[песимізм|песимістичні]] настрої і відчуття майбутньої кризи. [[10 листопада]] [[1923]] року [[Імператор Тайсьо]] закликав підданих облишити «розкоші, задоволення, балачки і пагубні звички» та почати відбудовувати «справжній і здоровий» національний дух. Під впливом монаршого маніфесту в японському суспільстві занепав інтерес до [[демократизація|демократизації]] і зародилася відраза до носіїв західного [[ідеологія|ідеологічного]] мислення. Одночасно з цим посилилися [[ксенофобія|ксенофобські]] настрої під впливом американського [[Імміграційний акт 1924|Імміграційного акту 1924]] року, який обмежував імміграцію до США вихідців зі [[Східна Азія|Східної Азії]]. Після запровадження в березні [[1925]] року законів про загальне [[виборче право]] та правопорядок курс «демократії Тайсьо» був згорнутий, а базові свободи та права громадян обмежені. Японія стала на шлях побудови корпоративного суспільства і розробки власної оригінальної системи цінностей<ref name="І"></ref>.