Сердюцька дивізія (1918): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 246:
За цей час Сердюцька дивізія розклалася остаточно. Як згадує письменник [[Костянтин Георгійович Паустовський]] (який в ті дні і сам був мобілізований до Сердюцької дивізії), аби компенсувати важкі втрати, до дивізії почали мобілізувати всіх охочих: „Більшість мобілізованих складали «моторні хлопці». Так називали в місті хуліганів і злодіїв з лихих окраїн — Соломенки і Шулявки… Вони охоче йшли в гетьманську армію. Було зрозуміло, що вона доживає останні дні, — і «моторні хлопці» краще всіх знали, що в скорій заварусі можна буде не повертати зброї, вільно грабувати і нагріти руки. Тому «моторні хлопці» намагалися поки що не викликати підозр у начальства і, наскільки могли, зображали з себе прилежних гетьманських солдат“<ref>[http://paustovskiy.niv.ru/paustovskiy/text/kniga-o-zhizni/nachalo-veka_10.htm Константин Паустовский. Книга о жизни. Начало неведомого века. «Гетман наш босяцкий»]</ref>.
В одному з сердюцьких полків за свідченням сучасника подій Р.Б. Гуля через тяжкі втрати та постійні дезерції залишилося лише 80 сердюків<ref>[http://www.xxl3.ru/belie/guhl_kiev.htm]Р.Б. Гуль. Киевская эпопея.</ref>.
Для дивізії це стало фатальним. Сердюцькі полки до останього приймали участь в захисті Києва, однак дивізія вже втрачала дисципліну. Дійшло до того, що одного часу деякі козаки відмовилися розуміти російську мову своїх старшин і продовжували вести всю переписку на українській мові. Вони старалися не стріляти в січовиків, почали уникати сутичок. Деякі сердюцькі відділи навіть домовилися з Січовиками, що стріляти один в одного не будуть<ref name= Serduki>Я.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» № 18/2002, C. 46</ref>.▼
▲Для дивізії все це загалом стало фатальним. Сердюцькі полки до останього приймали участь в захисті Києва, однак дивізія вже втрачала дисципліну. Дійшло до того, що одного часу деякі козаки відмовилися розуміти російську мову своїх старшин і продовжували вести всю переписку на українській мові. Вони старалися не стріляти в січовиків, почали уникати сутичок. Деякі сердюцькі відділи навіть домовилися з Січовиками, що стріляти один в одного не будуть<ref name= Serduki>Я.Тинченко. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918.//«Цейхгауз» № 18/2002, C. 46</ref>.
[[14 грудня]] Республіканське військо перейшло в атаку й через Борщагівку, Солом'янку та Куренівку ввійшло в місто. Гетьман Скоропадський зрікся влади, уряд передав повноваження Міській Думі та Міській Управі, генерал Долгоруков видав наказ про припинення опору й негайну демобілізацію<ref name="Адаменко">[http://www.ut.net.ua/art/168/0/1894/ Дмитро Адаменко. Директорія проти Гетьмана.//«Український тиждень», №49 (58), 2008.]</ref>.
| |||