Лаврівський монастир: відмінності між версіями

'''Лаврівський Святоонуфріївський монастир''' заснований у середині [[13 століття|XIII ст.]]. у селі [[Лаврів (Старосамбірський район)|Лаврові]].

[[Файл:Лаврівський монастир.jpg| Лаврівський монастир. Літографія 1842р1842 р.|thumb]]

Згідно з легендою, засновником [[монастир]]я був князь Лавр, згаданий у грамоті князя [[Лев Данилович|Лева Даниловича]] [[1292]] рокур. Як вважає історик [[Мицько Ігор|Ігор Мицько]], Лавр – чернече ім’я [[Велике князівство Литовське|Великого князя Литовського]] ([[1264]]-[[1268]]) [[Войшелк|Войшелка]], який у [[1255]]-[[1257]] рр. був ченцем у Преображенському монастирі в [[Спас (Старосамбірський район)|Спас]]і та Онуфріївському в [[Лаврів|Лаврові]].

Войшелк-Лавр був кумом Лева I Даниловича. У згаданій грамоті, виданій у [[Перемишль|Перемишлі]], Лев пише, що його “дядько” (кум) князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонієві (документ зберігався у монастирській бібліотеці до [[1939]] рокур.). Тепер відомо, що ця грамота є підробкою початку [[16 століття|XVI ст.]]. Але це не заперечує того, що фальсифікат ґрунтувався на справжньому переказі.

В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей [[святий Онуфрій|святого Онуфрія]]. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались у [[Константинополь|Константинополі]], [[Рим]]і та [[Брауншвейг|Брауншвейзі]]). Мощі були втрачені під час татарських набігів [[16 століття|XVI ст.]].

Чимало прихильників культу святого Онуфрія, згідно із заповітами, були поховані в Лаврівському монастирі, а не у своїх кафедральних храмах. Першим із них був князь [[Лев Данилович]], за переказами, похований у Лаврові.

У підземеллях Онуфріївської церкви знаходитьсяє некрополь, корені якого сягають ще княжих часів, коли тут перед будівництвом храму був цвинтар. Після прибудови бічних крил у 2-й половині XVII ст. виникли крипти, зокрема, [[крипта]] Винницьких у південному крилі. Тут поховані [[Київ]]ський православний [[митрополит]] [[Винницький Антоній|Антоній Винницький]] та [[Перемишль|Перемиські]] греко-католицькі єпископи Інокентій і Юрій Винницькі.

[[1860]] рокур. за наказом державної влади під час перебудови храму більшість останків із [[крипта|крипт]] Онуфріївської церкви були перенесені на цвинтар на горі Святого Івана.

[[Зубрицький Денис|Денис Зубрицький]] у “Критико«Критико-исторической повести временних лет”лет» ([[1845]]) розповідає, що [[1767]] рокур. всі дерев’яні будівлі Лаврівського монастиря згоріли. Збереглася лише мурована каплиця, у стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю могилу. Домовини були покриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них – викарбувано ім’я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев помер ченцем, а відтак його мали б поховати як простого смерт­ного – в дерев’яній труні, а не в срібній домовині.

Під час археологічних розкопок [[1986]] рокур. (під керівництвом [[Рожко Михайло|Михайла Рожка]]) у вівтарній частині храму було виявлено нішу-[[аркасолія|аркасолію]], яка в княжі часи мала виняткове значення. Тут могли зберігатися мощі Св. Онуфрія або домовина Лева Даниловича. Але наразі останків князя Лева не вдалося виявити жодній археологічній експедиції.

З історією Лаврівського монастиря святого Онуфрія тісно пов'язаний рід Шептицьких. Митрополит [[Шептицький Атаназій|Атаназій Шептицький]] навчався у Лаврові, а отець [[Шептицький Никифор|Никифор Шептицький]] був архімандритом Лаврівського монастиря. [[Андрей Шептицький]] [[1926]] рокур. брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У [[Національний музей у Львові|Національному музеї (Львів)]] зберігається картина роботи митрополита Андрея Шептицького "Пейзаж із Лаврова", на якій відтворено дорогу в селі обабіч монастиря.

Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував Лев Данилович, була однією з перших [[конха|триконхових]] церков України, орієнтованих на [[Візантійська культура|візантійсько]]-[[Атон|атонські]] зразки. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом і розміщенням куполу на точці "«золотого перетину"». В різні часи поєднувала ознаки стилів: [[романський стиль|романського]], [[ґотика|ґотики]], [[ренесанс]]у, [[бароко]], [[класицизм]]у. Вівтарну частину в формі трилисту (триконху) та простір під куполом археологи датують [[13 століття|XIII століттямст]]. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.

Під час перебудови [[1910]]-[[1914]] рр. [[Модест Сосенко]] віднайшов на стінах церкви під розписом [[Яблонський Мартин|Яблонського]] ([[1872]]) фрески середини [[16 століття|XVІ ст.]] Це була унікальна знахідка, бо розписи українських майстрів того періоду, крім Лаврова та Миколаївської церкви у Львові, є лише поза межами України – в [[Польща|Польщі]] ([[Люблін]], [[Краків]], [[Сандомир]], [[Посада Риботицька]]).

На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав чималу колекцію ікон ХV-ХVIII столітьст. (у тому числі Білинську чудотворну ікону).

У Лаврівському монастирі діяли архів й одна з найбагатших у Галичині бібліотек. В архіві, зокрема, зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, писані золотом рукописи, грамоти гетьманів, владик і молдовських господарів. У фондах бібліотеки зберігалися стародруки XVI-XVII столітьст., а також цінна німецько- та польськомовна періодика XIX-XX століть (монастир передплачував практично всі видання, що виходили в [[Австро-Угорська імперія|Австро-Угорській імперії]]).

[[1939]] рокур. архів і бібліотеку Лаврова працівники НКВД вивезли у сусіднє село [[Стрілки (Старосамбірський район)|Стрілки]] і спалили. Місцеві мешкан­ці сховали деякі ікони, які згодом потрапили до музеїв. У червні [[1941]] р. монастир був казармою для радянського гарнізону. Тоді знищи­ли більшість господарських приміщень і спустили воду у ставах.

Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] в монастирських приміщеннях створили школу-інтернат для неповносправних дітей, яка проіснувала до [[1994]] рокур. У церкві святого Онуфрія в цей час був склад, у дзвіниці зберігали вугілля, в інших приміщеннях діяли сільські школа, бібліотека та клуб.

[[1990]] рокур. церкву святого Онуфрія передали місцевим парафіянам. [[1994]] рокур. відновили монастир. Нині в Лаврівському василиянському монастирі святого Онуфрія служить чотири священики-монахи і один послушник.