Людвік Фінкель: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Людвіг (Людвік) Фінкель'''([[1858]]—[[1930]]) - представник львівської наукової школи польських істориків ХІХ ст. Учень [[Ліске Францішек|Францішека Ліске]]. Керівник кафедри австрійської історії [[Львівський університет|Львівського університету]] ([[1892]]-[[1918]]), на якій замінив укр.історика [[Шараневич Ісидор|І.Шараневича]].
 
[[1894]] разом із К. Стажинським видав історію [[Львівський університет|Львівського університету]], при написанні якої використав максимально доступну кількість архівних матеріалів. На час прибуття імператора Франца Йосифа І до Львова на офіційне відкриття медичного факультету Львівського університету монографію видано й подаровано монарху. досі залишається найповнішим дослідженням історії цього вищого навчального закладу до 1880-х pp.; вона містила також хроніку подій до 1894 р. Важливе її значення полягає також у тому, що в ній було представлено цілковито інший погляд на передісторію та історію університету.
 
Л. Фінкель надавав великого значення привілеєві Яна Казимира Львівській академії єзуїтів (згідно з привілеєм, після [[1661]] цей освітній заклад існував саме під такою назвою). Він також вбачав у ній установу, гідну статусу університету, навіть якщо їй і відмовляли у ньому з політичних міркувань – через практиковану у ній програму навчання. Л. Фінкель зауважив, що на початку ХVIII ст. академію відвідувало близько 800 студентів. Розділ про передавстрійську історію університету Л. Фінкель закінчив висловом польського просвітника [[Гуґо Коллонтай|Гуґо Коллонтая]], у якому наголошувалося на важливості цієї установи в період, що передував поділові [[Польща|Польщі]]: «Беручи до уваги вручення докторських ступенів, колегії [[Львів|Львова]] і [[Познань|Познані]] можна уважати університетами, і на загал такими вони і вважаються». Автор таким чином збудив дискусію про дату заснування. Войцєховський став першим з ректорів Львівського університету, які у своїх інавгураційних промовах, кажучи про його заснування, не заперечували загалом ролі Йосифа ІІ, однак посилалися на привілей [[Яна Казимира]].
 
Історія Ф. набула політичного забарвлення через боротьбу українців за національний Львівський університет. Зокрема, [[1912 р.]] газета «Діло» опублікувала серію статей, у яких намагалася довести недоречність дати заснування університету, прийнятої поляками. Користуючись друкованими джерелами та історичними працями, українські автори піддавали сумніву обґрунтованість дати [[1661 р.]] і стверджували, що єдиним гідним довіри засновником Львівського університету був [[Йосиф II]]. Не важко встановити і причини такої зміни. 1912 р. почалися польсько-українські переговори, зокрема щодо створення окремого українського університету, що змусило поляків і українців шукати засобів зміцнення своїх позицій на переговорах.
 
Найбільший здобуток Фінкеля - підготовка до публікації багатотомної бібліографії польської історії. Її поява значною мірою - результат роботи наукового семінару, очолюваного Ф. Підтримував академічні традиції, закладені вчителем - [[Ліске Францішек|Ф. К. Ліске]]. Широко залучав до наукової роботи студентську молодь, формував студентські наукові гуртки.