Людвік Фінкель: відмінності між версіями

'''Людвіг (Людвік) Фінкель'''([[1858]]—[[1930]]) - представник львівської наукової школи польських істориків ХІХ ст. Учень [[Ліске Францішек|Францішека Ліске]]. Керівник кафедри австрійської історії [[Львівський університет|Львівського університету]] ([[1892]]-[[1918]]), на якій замінив укр.історика [[Шараневич Ісидор|І.Шараневича]].

Л. Фінкель надавав великого значення привілеєві Яна Казимира Львівській академії єзуїтів (згідно з привілеєм, після [[1661]] цей освітній заклад існував саме під такою назвою). Він також вбачав у ній установу, гідну статусу університету, навіть якщо їй і відмовляли у ньому з політичних міркувань – через практиковану у ній програму навчання. Л. Фінкель зауважив, що на початку ХVIII ст. академію відвідувало близько 800 студентів. Розділ про передавстрійську історію університету Л. Фінкель закінчив висловом польського просвітника [[Гуґо Коллонтай|Гуґо Коллонтая]], у якому наголошувалося на важливості цієї установи в період, що передував поділові [[Польща|Польщі]]: «Беручи до уваги вручення докторських ступенів, колегії [[Львів|Львова]] і [[Познань|Познані]] можна уважати університетами, і на загал такими вони і вважаються». Автор таким чином збудив дискусію про дату заснування. Войцєховський став першим з ректорів Львівського університету, які у своїх інавгураційних промовах, кажучи про його заснування, не заперечували загалом ролі Йосифа ІІ, однак посилалися на привілей [[Яна Казимира]].

Історія Ф. набула політичного забарвлення через боротьбу українців за національний Львівський університет. Зокрема, [[1912 р.]] газета «Діло» опублікувала серію статей, у яких намагалася довести недоречність дати заснування університету, прийнятої поляками. Користуючись друкованими джерелами та історичними працями, українські автори піддавали сумніву обґрунтованість дати [[1661 р.]] і стверджували, що єдиним гідним довіри засновником Львівського університету був [[Йосиф II]]. Не важко встановити і причини такої зміни. 1912 р. почалися польсько-українські переговори, зокрема щодо створення окремого українського університету, що змусило поляків і українців шукати засобів зміцнення своїх позицій на переговорах.