Стефано Іттар: відмінності між версіями

|громадянство={{Прапор|Італія}} [[Італія]]

|дата народження=1724

|місце народження= [[Овруч]] ([[Україна]] )

| дата смерті = 1790

| місце смерті = [[Валетта]] ( [[Мальта]])

| працював у містах = [[Катанія]], [[Монтекассіно]], [[Валетта]]

| стиль = [[Сицилійське бароко]]

| найважливіші споруди = Фасад колегіальної церкви в Катанії, купол і двір монастиря [[Монтекассіно]], церква Сан-Мартіно, церква Сан-Плачідо, бібліотека [[Мальтійський орден | Мальтійського ордена]].

| Містобудівні проекти =

| Реставрація пам'яток =

| Нереалізовані проекти =

| Наукові праці =

| Нагороди =

| Вікісховища =

[[Файл: Catania, _Santa_Maria_dell'Elemosina.jpg | 250px | right | thumb | Фасад колегіальної церкви в Катанії, розроблений Стефано Іттар в 1768 році]]

''' Стефано Іттар ''' ({{ lang-it | Stefano Ittar }} ; [[1724]], [[Овруч]] ([[Україна]]) - — [[1790]], [[Валлетта]] ([[Мальта]])) — - [[Італійці|італійський]] архітектор, яскравий представник [[Сицилійське бароко | сицилійського бароко]].

Народився в [[1724]] році в місті [[Овруч]] (нині [[Житомирська область]]), який входив тоді до складу [[Річ Посполита|Королівства Польського]], куди його сім'я змушена була [[Еміграція|емігрувати]] через гоніння на батьківщині. Ще в юнацькому віці Іттар переїхав жити до Риму[[Рим]]у, де під патронажем кардинала [[Алессандро Альбані]] навчався архітектурі, був сильно вражений творчістю римського архітектора [[Франческо Борроміні]]. Закінчивши навчання, виїхав на стажування до [[Іспанія|Іспанії]] і жив там до [[1765]] року.

Повернувшись з Іспанії, Іттар влаштувався в місті [[Катанія]], постраждалому в ході землетрусу [[1693 -]] — разом з архітектором [[Ваккаріні, Джованні Баттіста | Джованні Баттіста Ваккаріні]] йому було доручено займатися відновленням зруйнованих будівель. Розроблений ними план передбачав таке розташування вулиць і резервованих вільних площ, що при майбутніх виверженнях вулкана залишалисязалишали б достатні шляхи для [[Евакуація|евакуації]] населення. Ще до землетрусу основним стилем міста бувбуло [[бароко]], тому реставратори так само дотримувалися цього стилю. Тут Іттар познайомився з впливовим і багатим принцем [[Ігнаціо Патерна]], для якого згодом виконав безліч замовлень.

До [[1767]] року Іттар отримав достатню популярність для роботи самому і взявся втілювати в життя свої новаторські ідеї. Зокрема, його візитною карткою стали особливим чином зігнуті фасади, вперше він застосував цю техніку в церкві Сан-Мартіно, а потім для колегіальної церкви Катанії створив фасад, що став одним з головних його шедеврів. Ця будівля, спроектована архітектором [[Амато, Антоніо | Антоніо Амато]] в стилі типового [[Сицилійське бароко | сицилійського бароко]], завдяки незвичайному дизайну Іттара отримала чудове поєднання [[світлотінь | світла і тіні]]. Пізніше архітектор розробляв зовнішній вигляд церкви Сан-Плачідо, фасад якої прикрасив увінчаною скульптурами дзвіницею.

Деякий час Іттар співпрацював з [[Баталья, Франческо | Франческо Батальєю]] (пізніше одружившись на його дочці Розарії), спільно вони спроектували кілька еклектичних житлових будівель, а також величезний монастир [[Монтекассіно]], що був тоді найбільшим у Європі. Іттар відповідав за створення бані монастирської церкви, яка зводилася протягом п'ятнадцяти років (1768-17831768—1783), і за дизайн внутрішнього двору. До [[1783]] архітектор був вже одним з найбільш шанованих людей міста, на прохання губернатора їмним був розроблений загальний план міської забудови, який згодом розмножився на багато копій і навіть був увічнений в [[Гравюра | гравюрі]].

Після завершення роботи над монастирем ІттарІттара запросили на [[Мальта|Мальту]] бративзяти участь у будівництві бібліотеки для [[Мальтійський орден | Мальтійського ордена]], і він разом зі всією сім'єю переїхав жити ву [[Валлета Валетта| ВаллетуВалетту]]. Будівлю планувалося виконати в класичному стилі з традиційними для місцевості колонами, арками, вікнами і фронтонами, бібліотека вийшла схожою на гігантських розмірів палац, проте повністю була завершена тільки через п'ять років після смерті Іттара.

У ті часи було оголошено, що архітектор покінчив життя самогубством[[самогубство]]м, тому що допустив в проекті серйозні помилки, які не піддавалися виправленню. Тим не менше, пізніше при вивченні збережених креслень і записів дослідники ніяких помилок виявити не змогли. Також було встановлено, що для вмираючого провели обряд [[соборування]], таїнство, неможливе для самогубця. Іттар залишив після себе двох синів, Енріко і Себастьяно, які теж стали архітекторами.

== Література ==

* Anonimo, ''Cenni Biografici sulla vita e le opere di Stefano e Sebastiano Ittar'', Palermo 1880

* V. Librando, ''Francesco Battaglia, architetto del XVIII secolo'', in Cronache di archeologia e storia dell'arte, 3, 1963

* S. Boscarino, ''Sicilia Barocca. Architettura e città 1610-17601610—1760'', Roma 1981 e Roma 1997 (a cura di M.R. Nobile)

* G. Dato e G. Pagnano, ''Stefano Ittar: un architetto polacco a Catania'' in M. GIUFFRÈ a cura di, ''L'architettura del Settecento in Sicilia'', Palermo 1997

* B. Azzaro, ''Gli ultimi architetti della “Sacra«Sacra Religione Gerosolimitana”Gerosolimitana»: Stefano Ittar a Malta'', in Palladio 23, 1999

[[Категорія: Архітектори бароко]]

[[Категорія: Архітектори Італії]]