Червонофігурний вазопис: відмінності між версіями

тонкої кераміки. Лише деякі гончарні майстерні могли зрівнятися за якістю, продуктивністю та багатством творчих ідей із вазописцями з [[Афіни | Афін]]. До нашого часу збереглося більше 40 тисяч примірників і фрагментів червонофігурних ваз, створених в Афінах, і більше 20 000 — створених в нижній Італії. Червонофігурний вазопис грунтовноґрунтовно досліджений [[археологія | археологами]]. Встановлено належність значної кількості об'єктів кераміки до конкретних груп вазописців. Зображення на червонофігурних вазах є важливим джерелом інформації для культурно-історичних досліджень повсякденного життя, [[іконографія | іконографії]] та [[міфологія Стародавньої Греції| міфології Стародавньої Греції]].

[[Файл:Herakles Amazons Louvre F218.jpg | thumb |300px | [[Геракл]] бореться проти [[Амазонки | амазонок]]. Ранній [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурний стиль]], тіло жінки виконано в білому кольорі. Бл.Близько [[530 до н.е.|530 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

Однак стиль мав і недоліки. Звичне для чорнофігурного стилю зображення жіночого тіла за допомогою білої фарби стало неможливим. ЦінителямШанувальникам вазопису стало складніше визначати стать зображеної людини по одягу або зачісці, оскільки герої і боги зображувалися молодими і безбородими. На початковому етапі складності представляв і розрахунок пропорцій фігур. У чорнофігурному вазописі лінії контурів візуально входили до зображеної фігури. У червонофігурному вазописі контури проводяться тією ж чорною фарбою, що і тло вази, тому контури фігур ставали частиною фону і зливалися з ним. Тому спочатку фігури на вазах, виконаних в новому стилі, виходили досить худими. Іншою проблемою були обмежені можливості передачі просторової глибини на чорному тлі. Але переваги червонофігурного стилю все-таки переважили його недоліки.

[[Файл: Athena Herakles Staatliche Antikensammlungen 2301 A.jpg | thumb | left | Червонофігурне зображення на [[амфора | амфорі]] [[Андокід (вазописець) | Андокіда]]. [[Геракл]] та [[Афіна]]. Бл. [[520 до н.е.|520]]—[[510 до н.е.|510  р. до н.  е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]

[[Файл: Exekias Dionysos Staatliche Antikensammlungen 2044.jpg | thumb | Знаменитий [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурний]] [[кілікс]] «[[Діоніс]] у човні» [[Ексекій | Ексекія]]. Бл. [[530 до н. е.|530  р. до н. е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]

[[Чорнофігурний вазопис]] з'явився в [[Корінф]]і в [[VII ст. до н. е.]] і став панівним стилем в ареалі розселення стародавніх греків і навіть далеко за його межами. Крім Корінфа виникли й інші центри виробництва. Спочатку афінські гончарні майстерні копіювали коринфський стиль. З часом Афіни і Корінф помінялися місцями. Майстерність аттичних вазописців піднялася до небачених досі висот, сягнувши вершини до другої третини [[VI ст. до н. е.]] Приблизно до [[530 до н. е.|530  р. до н.  е.]] відноситься творчість найвідомішого представника чорнофігурного стилю вазопису  — [[Ексекій|Ексекія]]. Протягом [[V ст. до н. е.]] тонка уже червонофігурна кераміка з Аттики була і далі лідером на ринку. Керамічні вироби з Аттики поширилися по всій грецькій метрополії і навіть завозилися в Етрурію. Популярність цієї кераміки призвела до відкриття в нижній Італії і Етрурії майстерень і «шкіл» аттичного вазопису, які однак отримали популярність виключно у відповідному регіоні.

[[Файл: Fight Andokides Louvre G1.jpg | thumb | [[Амфора]]. [[Андокід (гончар) | Гончар Андокід]]. [[Андокід (вазописець) | Вазописець Андокід]]. Воїни, з боків [[Гермес]] та [[Афіна]]. Бл. [[530 до н. е.|530  р. до н.  е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

Перші вази в червонофігурному стилі з'явилися близько [[530 до н. е.|530 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] Вважається, що цю техніку винайшов [[Андокід (вазописець) | вазописець Андокід]]. Спочатку Андокід та інші прихильники нового стилю (наприклад, [[Псіакс (вазописець) | Псіакс]]) розписували вази в двох стилях одночасно: на одній стороні вази зображення виконувалося з чорними фігурами, а на іншій &nbsp;— з червоними. Такі посудини (наприклад, в експозиції [[Державне античне зібрання | Державного античного зібрання]] в [[Мюнхен]]і), називаються [[білінгва (вазопис)| білінгвами]]. У порівнянні з чорнофігурним стилем це був вже великий крок вперед, однак фігури на них виглядали досить скуто, а сюжети рідко поєднувалися між собою. На цих вазах ще можна відстежити прийоми, запозичені зі старого стилю, як, наприклад, насічки контурів зображень або покриття значних ділянок червоною фарбою.<ref name="Oakley1141"> ''John H. Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1141</ref>

[[Файл: Altes Museum Berlin - Antikensammlung39.jpg | thumb | left | [[Кратер (посудина) | Кратер]] із зображенням спортсмена при підготовці до змагань в [[палестра | палестрі]]. Приписується вазописцю [[Ефрон | Ефрону]]. Бл. [[510 до н.е.|510]]—[[500 до н.е.|500 до н.&nbsp;е.]] [[Античне зібрання (Берлін) | Античне зібрання]]. [[Берлін]]]]

Першими переваги нового червонофігурного стилю оцінили так звані ''[[вазописці-піонери]]''. Їх творчість припадає на [[520 до н.е.|520]]—[[500 до н.е.|500 роки до н. &nbsp;е.]] Найвідоміші з них &nbsp;— [[Ефрон]], [[Евфімід (вазописець) | Евфімід]] та [[Фінтій (вазописець)|Фінтій]]. Виділена на основі [[мистецтвознавство | мистецтвознавчих]] досліджень вазописна група відома своїми творчими експериментами, що відкривали можливості нового червонофігурного стилю. Так, людські фігури вони зображували у нових положеннях &nbsp;— зі спини і [[анфас]], художники експериментували зі стислою перспективою і використовували динамічніші композиції. Ефрон першим застосував новий прийом вазописця &nbsp;— ''рельєфну лінію''. Завдяки тому, що багато вазописців-піонерів були одночасно і гончарамигончарями, з'явилися нові форми керамічних посудин: [[псіктер]] та [[пеліка]]. Вазописці-піонери віддавали перевагу в кераміці великій формі і працювали з [[амфора]]ми і [[кратер (посудина) | кратерами]] великого розміру. Незважаючи на те, що вазописців-піонерів не пов'язувало будь-яке реальне об'єднання, вони спілкувалися між собою, впливаючи один на одного, між ними існувало дружнє творче змагання, що стимулювало творчий розвиток художників. Так на одній із ваз Евфіміда хвалькувато красується напис-графіті: ''«як ніколи не вмів Ефрон»''. Саме для вазописців-піонерів була характерна наявність написів на вазах.<ref Name="Oakley1141"/>

[[Файл: Libation Macron Louvre G149.jpg | thumb | [[Фіала]] зі зображенням юнака, що приносить жертву вином, на лицьовій стороні. Бл. [[480 до н.е. |480 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

Розквіт червонофігурного стилю &nbsp;— заслуга наступного за вазописцями-піонерами покоління художників пізньої [[Архаїчна Греція|архаїки]] (прибл. [[500 до н. е.|500]]—[[470 до н. е. |470 роки до н. &nbsp;е.]]). У цей період недоліки чорнофігурного вазопису стали очевидні, і він був майже повністю витіснений новим стилем. На цей час припадає творчість найвідоміших вазописців: [[Берлінський вазописець | Берлінського вазописця]] та [[Клеофрад (вазописець) | Клеофрада]], які розписували посудини, і [[Онесім (вазописець) | Онесіма]], [[Дуріс (вазописець) | Дуріса]], [[Макрон (вазописець) | Макрона]] та [[Бриг (вазописець) | Брига]], які розписували чаші. Поліпшується не тільки якість продукції, але й її обсяг збільшується вдвічі. Афіни стають провідним центром у виробництві тонкої кераміки в Середземномор'ї, майже всі регіональні гончарні центри за межами Аттики втратили своє значення.<ref Name="Oakley1142">''Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1142</ref>

[[Файл: Neck-amphora swordsman Louvre G216.jpg | thumb | left | [[Амфора]] зі зображенням юнака, який розмахує мечем. Бл. [[470 до н. е.|470 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

[[Файл: Oidipous Sphinx Staatliche Antikensammlungen SL474.jpg | thumb | [[Ноланська амфора]] зі зображенням [[Едіп]]а і [[сфінкс]]а роботи [[Вазописець Ахілла| Вазописця Ахілла]]. Бл. [[440 до н.е. |440]]—[[ 430 до н.е. |430 років до н. &nbsp;е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]

Особливістю [[Класична Греція|ранньокласичного]] зображення людей був їхній низький зріст і відсутність у зображеннях динаміки. Тому вони справляли серйозне і [[Пафос | патетичне]] враження. Складки одягу на зображеннях навпаки стали м'якшими і [[пластичність | пластичними]]. Відбулися зміни і в типології самих зображень. По-перше, вазописці стали часто зображувати не тільки самі моменти подій, а й сцени, що безпосередньо передують їм. По-друге, в вазопису знайшли відображення й інші нові досягнення [[Афінська демократія|афінської демократії]]. Простежується вплив давньогрецької [[трагедія | трагедії]] і давньогрецького [[фреска | настінного живопису]], який практично не зберігся. Вазописців зрілої класики надихав [[Парфенон]] та його скульптури, що в першу чергу відбилося в техніці зображення одягу. Спадаючі складки тканини виглядали на зображеннях природнішими, що надавало глибину зображенню. Композиції зображень ще більш спростилися. Художники особливо цінували [[симетрія | симетрію]], [[гармонія | гармонію]] і врівноваженість. Людські образи, що стали знову стрункішими, випромінювали внутрішнийвнутрішній спокій.<ref Name="Oakley1142"/>

Найвідоміші вазописці періоду ранньої і зрілої класики ([[480 до н. е. |480]]—[[ 425 до н. е.|425 роки до н. &nbsp;е.]]) &nbsp;— [[Гермонакс (вазописець) | Гермонакс]] та [[Вазописець Ахілла]], які продовжили художні традиції [[Берлінський вазописець | Берлінського вазописця]]. Сюди також відноситься [[Вазописець фіал]], який був в учнях у Вазописця Ахілла. З'явилися нові художні течії, наприклад, ''«маньєристи»'', видатним представником яких був [[Вазописець Пана]]. Інший художній напрям представляють [[Вазописець Ніоби]], вазописці [[Полігнот (вазописець)|Полігнот]], [[Вазописець Клеофона]] та [[Вазописець діносів]].

[[Файл: Dioskouroi Herakles BM E224.jpg | thumb | left | [[Гідрія]] роботи [[Мідій (вазописець) | Мідія]]: у верхньому [[фриз (архітектура) | фризі]] &nbsp;— викрадення дочок [[Левкіпп]]а [[Діоскури | Діоскурами]], в нижньому &nbsp;— [[Геракл]] у саду [[Геспериди | Гесперид]] і група афінських героїв. Бл. [[420 до н. е.|420]]—[[400 до н. е.|400 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Британський музей]]. [[Лондон]]]]

У період пізньої класики &nbsp;— починаючи з останньої чверті V ст. до н. &nbsp;е. &nbsp;— в аттичному вазописі виникли дві протилежні течії. З одного боку, з'явився напрямок, близький до ''[[ Розкішний стиль|«розкішного стилю»]]'' у давньогрецькій скульптурі, з іншого, продовжували розвиватися основні тенденції зрілої класики. Найвідомішим представником «розкішного стилю» був вазописець [[Мідій (вазописець)|Мідій]]. Характерним для його творчості було зображення прозорого одягу і величезної кількості складок на ньому. Розпис відрізнявся великою кількістю декоративних елементів і додаткових об'єктів. Використовувалися нові кольори, переважно білий і золотий, що відтіняли рельєфні прикраси, що стало першою спробою створення на вазах тривимірних зображень. Спостерігалася тенденція до «пом'якшення» форм: відмінною рисою зображення чоловічого тіла перестали бути виключно м'язи.

[[Файл: Hector Cassandra Pomarici Santomasi.jpg | thumb | [[Канфар]] [[Вазописець Еретрії|вазописця Еретрії]] зі зображенням [[Кассандра|Кассандри]] та [[Гектор]]а. Бл. [[425 до н.е. |425]]—[[ 420 до н.е. |420 років до н. &nbsp;е.]]]]

[[Файл: Judgement Paris Getty Villa 83.AE.10 full.jpg | thumb | [[Суд Паріса]]. Розкішний [[керченський стиль]]. <br /> Бл. [[360 до н. е.|360 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]], [[Музей Гетті]]]]

Останні десятиліття історії червонофігурного вазопису в Аттиці ознаменувалися розквітом стилю ''[[керченські вази|керченських ваз]]''. Цей стиль, що існував з [[370 до н. е.|370 року до н. &nbsp;е.]] по [[330 до н. е.|330 рік до н. &nbsp;е.]], отримав свою назву за місцем виявлення &nbsp;— [[Керч|Керчі]] &nbsp;— і об'єднав у собі розкішний і ''[[Суворий стиль| суворий]]'' стилі, проте з переважанням елементів першого. Характерними рисами керченських ваз є перевантаженість композиції великими, схожими на статуї, образами. Крім звичайних кольорів розпису в Керчі використовувалися синя і зелена фарби. Щоб підкреслити об'єм і тіні, наносився тонкий шар [[шлікер]]а. Іноді фігури виконувалися в техніці аплікативного рельєфу, тобто на вазу прикріплялися фігурні рельєфи. Скоротилася кількість використовуваних у вазопису форм посудин &nbsp;— найчастіше розписували [[пеліка|пеліки]], [[кратер (посудина) | кубкові кратери]], [[лекіф]]и, [[скіфос]]и, [[гідрія | гідрії ]] та [[ойнохоя | ойнохої]]. У сюжетах зображень переважають сцени з життя жінок, а в міфології як і раніше лідирують [[Діоніс]], а також [[Аріадна]] та [[Геракл]].

Останні прикрашені фігурним розписом вази були створені в Афінах не пізніше [[320 до н. е.|320 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]]

[[Файл: Palaestra scene Louvre G7.jpg | thumb | left | Підпис [[Епіктет (вазописець) | вазописця Епіктета]] на [[кілік]]у. [[Тондо]] із зображенням сцени в [[палестра | палестрі]]. Бл. [[520 до н.е.|520]]—[[510 до н.е.|510 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Лувр]]]]

Завдяки підписам на вазах відомі імена близько сорока [[Аттика | аттичних]] вазописців. Крім імені художника на посудині зазвичай написано {{lang-grc|ἐγραψεν}} (égrapsen) &nbsp;— ''«намалював»''. До підпису гончарагончаря зазвичай додавалося {{lang-grc|ἐποίησεν}} (epoíesen) &nbsp;— ''«зробив»''. Підписи гончарів зустрічаються майже вдвічі частіше, ніж підписи вазописців.<ref> Дані наведені для аттичного фігурного вазопису в цілому</ref> Перші підписи датуються [[580 до н. е.|580 роком до н. &nbsp;е.]]<ref> Найдавніший відомий підпис аттичного гончарагончаря належить гончаругончарю Софілосу</ref> Підписи на кераміці з гордістю часто проставляли [[вазописці-піонери]].<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, в: DNP 12 / I, колонка. 1147f. </ref>

[[Файл: Signature Amasis Louvre F30.jpg | thumb | Підпис [[Амасіс (гончар)|гончарагончаря Амасіса]] на [[ольпа|ольпі]]. Бл. 550—530 років до н. &nbsp;е. [[Лувр]]. [[Париж]]]]

Судячи за кількісним співвідношенням підписів гончарів і вазописців, ремесло гончарагончаря користувалося великою пошаною і повагою. Статус давньогрецького вазописця точно не встановлено. Відомо, що [[Ефрон]] та інші вазописці були одночасно і гончарамигончарями, тому вважається, що більшість вазописців не були рабами. Проте імена деяких художників вказують на те, що серед вазописців були колишні раби або [[метек]]и. Деякі зі збережених власних імен неможливо інтерпретувати однозначно. Так, підпис «''Полігнот''» ставили кілька вазописців, які, можливо, намагалися досягти успіху за рахунок більш відомого художника-монументаліста. Можливо, аналогічно використовувалися й інші відомі імена, як, наприклад, [[Аристофан (вазописець)|Аристофан]]. Творчість деяких вазописців вдалося простежити лише протягом короткого періоду часу &nbsp;— одного—двох десятиліть, але відомі і художники, які працювали набагато довше: [[Дуріс (вазописець) | Дуріс]], [[Макрон (вазописець) | Макрон]], [[Гермонакс (вазописець) | Гермонакс]] або [[Вазописець Ахілла]]. На підставі наявних даних про те, що вазописці прагнули стати [[гончар]]амиями, і при відсутності даних про те, що гончарі бралися за вазописні роботи, вважається, що кар'єра в гончарній справі починалася з підмайстра, в обов'язки якого входив розпис ваз, і закінчувалася гончарем. Такий поділ праці очевидно існував і в епоху червонофігурного вазопису, у той час як у чорнофігурний період багато майстрів самостійно виконували як гончарну, так і вазописну роботу &nbsp;— ([[Ексекій]], [[Неарх (гончар) | Неарх]] і можливо [[Амасіс (гончар)|Амасіс]]). Із зростанням попиту на керамічні товари змінився технологічний процес у гончарній справі, з'явився поділ праці, і не завжди однозначний поділ на гончарів і вазописців став нормою.

Розпис посудин доручався переважно молодим підмайстрам. Виходячи з цього можна зробити припущення про можливості ремісничих колективів. Зазвичай в одній гончарній майстерні працювало кілька вазописців, оскільки роботи одного гончарагончаря, що відносяться до одного й того ж періоду часу, розписані різними вазописцями. Так на Ефрона працювали, зокрема, [[Онесім (вазописець) | Онесім]], [[Дуріс]], [[Антифон (вазописець) | Антифон]], [[Тріптолем (вазописець) | Тріптолем]] та [[Пістоксен (вазописець) | Пістоксен]]. Можливо, вазописці працювали одночасно на кілька майстерень. Так вазописець чаш [[Ольтос (вазописець) | Ольтос]] розписував кераміку, виготовлену не менше ніж шістьма різними гончарами.<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, in: DNP 12 / I, колонка 1147f. </ref>

Сучасний погляд на вазописців як на художників і відповідно на їх роботи як на твори мистецтва не відповідає античній реальності. Вазописці як і гончарі були ремісниками, а результати їх праці &nbsp;— товаром.<ref>''Boardman'': Rotfigurige Vasenmalerei. Die klassische Zeit, стор. 253 </ref> Ремісники мали освіту, про що свідчать написи на кераміці. Однак зустрічаються й беззмістовні сполучення слів, що свідчить про те, що грамотою володіли не всі вазописці.<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, в: DNP 12 / I, колонка 1148 </ref> Версія про належність гончарів і вазописців до еліти [[Аттика | Аттики]] не знайшла серйозних доказів.<ref>''Boardman'': Schwarzfigurige Vasenmalerei, стор 13; Martine Denoyelle:''Euphronios. Vasenmaler und Töpfer'', Berlin 1991, стор 17 </ref> Більша частина вазописних робіт виконувалася на [[псіктер]]ах, [[кратер (посудина)|кратерах]], [[кальпіда]]х, [[стамнос]]ах, [[кілік]]ах і [[канфар]]ах, що призначалися для [[Сімпосій | сімпосіїв]].<ref> див. також: ''Alfred Schäfer'': Unterhaltung beim griechischen Symposion. Darbietungen, Spiele und Wettkämpfe von homerischer bis in spätklassische Zeit, von Zabern, Mainz 1997 </ref>

Ретельно розписана кераміка була добрим, але не самим цінованим столовим посудом у стародавніх греків. Більше цінувався посуд із благородного металу. Однак керамічні вази не були дешевим товаром, особливо дорого коштували вироби великого розміру. В [[500 до н. е.|500 році до н. &nbsp;е.]] велика розписна посудина [[Цінність грошей в Елладі | коштувала близько однієї драхми]], що становило денний заробіток каменотеса. На основі численних знахідок у похованнях виявлено, що нижні шари суспільства використовували у побуті просту з оформлення кераміку і ще частіше посуд із дерева.

[[Нижня Італія|Нижня (Південна) Італія]] (разом із [[Сицилія|Сицилією]]) у вазописі &nbsp;— єдиний регіон, який як за своїм художнім значенням, так і за рівнем наукової дослідженості може зрівнятися з Аттикою. На відміну від аттичних, італійські вазописці працювали переважно на місцеві ринки. За межами нижньої Італії їх роботи зустрічаються рідко. Перші гончарні майстерні в нижній Італії в середині V ст. до н. &nbsp;е. відкривали аттичні гончарі. Місцеві ремісники швидко вивчили техніку гончарних і вазописних робіт і незабаром подолали тематичну і формальну залежність від аттичного вазопису. До кінця сторіччя в [[Апулія|Апулії]] з'явилися так звані [[розкішний стиль | «розкішний»]] і [[суворий стиль | «суворий» стилі]]. Розкішний стиль проник і в вазопісні школи континентальної Італії, які однак не змогли досягти рівня апулійців.<ref>''Rolf Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1009—1011 </ref>

В даний час налічується приблизно 21 тисячі ваз і їх фрагментів, виготовлених у нижній Італії. З них близько 11 тисяч складають апулійські вази, 4 тисячі &nbsp;— родом з [[Кампанія | Кампанії]], 2 тисячі зроблено в [[Пестум]]і, півтори тисячі &nbsp;— в [[Луканія | Луканії]] і близько однієї тисячі &nbsp;— на [[Сицилія | Сицилії]].<ref>''Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1010 і Trendall стор 9. Дані трохи відрізняються одні від іншиї. У більш пізньому дослідженні Хуршманна вказана 21 тисяча ваз (на тисячу ваз більше, ніж у Тренделла, різниця виникає за рахунок апулійських ваз), Хуршманн вказує тільки загальні дані та дані, Апулії і Кампанії, Тренделл вказує цифри більш детально. </ref>

[[Файл: Skyphos woman head Antikensammlung Berlin 1984.58.jpg | thumb | [[Скіфос]] із зображенням жіночої голови роботи [[Вазописець Армідейла|Вазописця Армідейла]]. Бл. [[340 до н. е.|340 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]

[[Апулія]] займала провідні позиції у вазопису нижньої Італії. Основний центр гончарного виробництва знаходився в [[Таранто|Таренті]]. Червонофігурні вази виготовлялися в Апулії в період із [[430 до н. е.|430]] по [[300 до н. е.|300 роки до н.&nbsp;е.]] У апулійскому стилі прийнято виділяти два напрямки: [[розкішний стиль | розкішний]] та [[суворий стиль | суворий]] стилі вазопису. У суворому стилі зазвичай розписувалися дрібніші посудини, виняток становили лише [[кратер (посудина) | дзвоновидні кратери]] і ''кратери-колонетти''. На цих вазах рідко зустрічається більше чотирьох фігур. Зображення на вазах охоплюють сцени на [[Давньогрецька міфологія | міфологічні сюжети]], жіночі голови, батальні сцени і сцени прощання, а також [[фіас]]и &nbsp;— урочисті ходи на честь [[Діоніс]]а. На зворотному боці «суворих» ваз часто зустрічаються характерні для вазопису нижньої Італії зображення ''«юнаків у накидках»''. Суттєвою рисою цих витриманих у строгому стилі ваз є практично повна відмова від використання додаткових кольорів. Найвідомішими апулійськими вазописцями вважаються [[Вазописець Сізіфа]] та [[Тарпорлійський вазописець]]. Із середини IV ст. до н. &nbsp;е. спостерігається зближення суворого стилю з розкішним. Найяскравішим представником цього періоду є [[Варрезський вазописець]].<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 922f. </ref>

[[Файл: Altes Museum - Antikensammlung 225.JPG | thumb | left | [[Кратер (посудина) | Кратер]] із зображенням [[гігантомахія | гігантомахії]] [[Вазописець пекла | Вазописця пекла]]. Бл. [[340 до н. е. |340 до н. &nbsp;е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]

Вазописці розкішного стилю надавали перевагу вазам великого розміру: кратерам із [[волюта]]ми, [[амфора]]м, [[лутрофор]]ам і [[гідрія]]м. На великій поверхні такої посудини іноді розміщувалося до 20 фігур, часто у кількох регістрах. У вазопису розкішного стилю часто використовувалися додаткові кольори, перш за все відтінки червоного, золотий і білий кольори. Починаючи з другої половини IV ст. до н. &nbsp;е. шийку і бічні частини судин стали розписуватися багатими рослинними [[орнамент]]ами. В цей же час вазопісци стали використовувати можливості перспективи, перш за все, для зображення будівель &nbsp;— палаців пекла і [[наїскос]]ів. Із [[360 до н. е.|360 року до н. &nbsp;е.]] такі архітектурні зображення часто зустрічаються у сценах, пов'язаних із культом мертвих на '' «наїскових вазах»''. Цей стиль представляють [[Вазописець Іліуперса]], [[Вазописець Дарія]] та [[Балтиморський вазописець]]. Успіх мали сцени на міфологічні сюжети: зібрання богів, [[Амазономахія | Амазономахія]], [[Троянська війна]], [[Геракл]] та [[Беллерофонт]]. Проте серед них зустрічалися й рідкісні міфологічні зображення, які розглядаються фахівцями як єдині [[іконографія | іконографічні]] джерела. Театральний сюжет типовий для апулійських майстрів і невідомий у аттичному вазописі. Нерідко на апулійських вазах зустрічаються жартівливі сцени (так звані вази із зображенням [[фліак]]а). Сцени з повсякденного життя і зображення атлетів були популярні лише при становленні апулійського вазопису, після [[370 до н. е.|370 року до н. &nbsp;е.]] вони повністю зникають із набору сюжетів апулійських вазописців.<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 923 </ref>

[[Файл: Phlyax scene Antikensammlung Berlin F3044.jpg | thumb | [[Кратер (посудина) | Кубковий кратер]] зі сценою [[фліак]]а роботи [[Астей (вазописець)| Вазописця Астея]]. Бл. [[350 до н.е. |350]]—[[ 340 до н.е. |340 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]

[[Пестум]]ський вазопис є найпізнішим із виниклих у нижній Італії стилів. Своєю появою близько [[360 до н.е. |360 року до н. &nbsp;е.]] він зобов'язаний сіцілійцю. Перша майстерня Пестума належала [[Астей (вазописець) | Астею]] та [[Піфон (вазописець) | Піфону]]. Це єдині вазописці нижньої Італії, чиї імена збереглися завдяки підписам на їхніх роботах. Вони розписували дзвоновидні кратери, амфори, гідрії, [[лебес гамікос]], [[лекана | леканіди]], [[лекіф]]и і глечики. Рідше вони звертали увагу на пеліки, кубкові кратери і кратери з волютами. Для їх стилю характерний розпис бічних поверхонь посудин пальметтами, орнамент із квітковими чашечками і парасольками, що отримав назву «цвітіння Астея», олов'яне оздоблення одягу і вільно розкидане по спинах волосся. Тіла людей часто нахилені вперед або спиралися на рослини й камені. Використовувалися додаткові кольори: білий, золотий, чорний, пурпурний і різні відтінки червоного.<ref Name="Hurschmann P 9">''Hurschmann'': Paestanische Vasen, в: DNP 9 (2000), колонка 142 </ref>

[[Файл: Orestes Delphi BM GR1917.12-10.1.jpg | thumb | left | Зображення [[Орест]]а в [[Дельфи | Дельфах]] на [[кратер (посудина) | кратері]] роботи [[Піфон (вазописець) | Піфона]]. Бл. [[330 до н.е. |330 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] [[Британський музей]]. [[Лондон]]]]

На кераміці Пестума часто зображуються діонісійські сцени: [[фіас]]и і [[сімпосій | сімпосії]], [[сатир]]и і [[менади]], [[силени]] і сцени фліаків. Зустрічаються численні герої і боги з античних міфів: [[Геракл]], [[Суд Паріса]], [[Орест]], [[Електра]], [[Афродіта]] та [[Ерот]], [[Аполлон]], [[Афіна]] та [[Гермес]]. На пестумських посудинах практично не зустрічаються сцени із повсякденного життя, зате є багато зображень тварин. Творчість вазописців Астея і Піфона мала тривалий вплив на пестумський вазопис. Про це свідчать роботи їх послідовників, зокрема прибулого із Апулії [[вазописець Афродіти | вазописця Афродіти]]. Близько [[330 до н.е. |330 року до н. &nbsp;е.]] з'явилася друга майстерня, що на початковому етапі копіювала роботи першої. Проте з часом роботи її майстрів стали вирізнятися високою якістю та різноманітністю сюжетів. У цьому періоді відчувається вплив творчості Кайванського вазописця з Кампанії з його лінійними контурами одягу і відсутністю контурів обведення у жіночих фігур. Занепад пестумського вазопису припадає на [[300 до н.е. |300 рік до н. &nbsp;е.]]<ref name="Hurschmann P 9"/>

[[Файл: Theatre slave Louvre CA7249.jpg | thumb | Сцена [[фліак]]а на кратері вазописної ''групи Лентіні-Манфрія'': раб у короткій [[туніка | туніці]]. Бл. [[350 до н.е. |350]]—[[ 340 до н.е. |340 роки до н. &nbsp;е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

[[Сицилія|Сицилійський]] вазопис в містах [[Гимера]] та [[Сіракузи]] бере свій початок на межі V—IV століть до н. &nbsp;е. і за стилем, тематикою, декором і формою кераміки був пов'язаний із аттичними зразками. Найсильніше відчувається вплив пізньокласичного вазописця з Аттики [[Мідій (вазописець) | Мідія]]. У другій чверті IV століття до н. &nbsp;е. багато сицилійських майстрів кераміки переселилися в Кампанію й Пестум і заснували там свої майстерні. Обмежене виробництво кераміки збереглося лише в Сіракузах.<ref Name="Hurschmann606">''Hurschmann'': Sizilische Vasen, в: DNP 11 (2001), колонка 606 </ref>

Типовий сицилійський стиль вазопису склався близько [[340 до н.е. |340 року до н. &nbsp;е.]] Тут розрізняють три вазописні групи. Перша, названа групою Лентіні-Манфрія, працювала в Сіракузах і [[Джела | Джелі]], друга &nbsp;— [[Чентуріпе | чентуріпська]] &nbsp;— біля підніжжя [[Етна | Етни]], а третя &nbsp;— на [[Ліпарські острови | Ліпарських островах]]. Для сицилійського вазопису характерне використання додаткових кольорів, зокрема, білого. В основному в сицилійському вазопису раннього періоду переважають керамічні посудини: кубкові кратери і гідрії. Однак зустрічаються і маленькі бутлі, лекани, лекіфи і [[скіфос | скіфоїдні]] [[піксида (посудина) | піксиди]]. Вони прикрашені сценами з життя жінок, зображеннями Ерота, жіночих голівок і сцен фліака. Міфологічні зображення зустрічаються досить рідко. Як і в інших областях Італії, вазопис втрачає своє значення на Сицилії до [[300 до н.е. |300 року до н. &nbsp;е.]]<ref name="Hurschmann606"/>

== Вазопис Етрурії та інших регіонів ==

[[Файл:Artemis hinds Louvre CA1795.jpg | thumb | left | [[Артеміда]] в [[колісниця|колісниці]], [[кантарос]] [[вазописець Великого Афінського Кантароса|вазописця Великого Афінського канфара]]. Бл. [[450 до н.е. |450]]—[[425 до н.е. |425 роки до н. &nbsp;е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]

На відміну від [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурного стилю]], у червонофігурному вазописі практично не з'явилося значних регіональних напрямів, шкіл або майстерень. У Греції гончарні майстерні існували також у [[Беотія | Беотії]] ([[Вазописець Великого Афінського канфара]]), [[Халкідіки | Халкидіках]], [[Еліда | Еліді]], [[Еретрія|Еретрії]], [[Корінф]]і і [[Лаконія | Лаконії]].

В [[Етрурія | Етрурії]], де проживала основна клієнтура аттичних вазописців, місцевим гончарним майстерням вдалося вийти за межі регіонального ринку. Імітація червонофігурного стилю почалася тут лише в [[490 до н.е. |490 році до н. &nbsp;е.]], через п'ятдесят років після його виникнення. Лише до кінця V століття до н. &nbsp;е. в Етрурії з'явилася справжня червонофігурна техніка вазопису. У Етрурії знайдені численні свідоцтва існування двох напрямків етруського вазопису: ''псевдо-червонофігурного'' і ''власне червонофігурного''. Гончарі і вазописці Етрурії працювали не тільки на місцевий ринок, а й відправляли свою продукцію на продаж на [[Мальта | Мальту]], в [[Карфаген]], [[Стародавній Рим | Рим]] і на [[Лігурія | Лігурійське узбережжя]].

Починаючи з епохи класицизму колекціонування давньої кераміки стає все популярнішим. Так, колекції ваз збирали [[Вільям Гамільтон (дипломат) | Вільям Гамільтон]] і Джузеппе Валлетта. Виявлені в Італії вази можна було купити за невеликі гроші, і тому навіть приватні особи могли дозволити собі значні колекції. Вази стали улюбленими сувенірами, які привозили з собою з популярних у той час серед дворян подорожей по Європі &nbsp;— ''гранд-турів''. Про випробувані спокуси придбати античні вази під час своєї подорожі до Італії оповідає і [[Йоганн Вольфганг Гете| Йоганн Вольфганг Гете]]. Якщо на античний оригінал не вистачало коштів, то можна було придбати копію або [[гравюра | гравюру]] з його зображенням. Виникли навіть мануфактури, які імітували античні вази. У цей час здобув популярність [[Джозайя Уеджвуд | Веджвуд]], який, не застосовуючи технологію виготовлення давньогрецьких ваз, використовував античні мотиви у вигляді шаблонів на своєму виробництві.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 949—950 </ref>

* ''Luca Giuliani'': Tragik, Trauer und Trost. Bildervasen für eine apulische Totenfeier. Berlin, Staatliche Museen zu Berlin &nbsp;— Preußischer Kulturbesitz 1995. ISBN 3-88609-325-9